Вчора вечеряла разом зі своїм татом.
Так співпало, що за останній місяць татику вже декілька разів доводилось приїжджати по роботі до Києва, в короткі відрядження на день-два. Ну і, звісно, раз я теж тут, ми щоразу зідзвонювались і проводили вечір разом, в компанії татових друзів, за смачною вечерею. Обговорювали справи робочі і не тільки – я ділилась своїми гризотами, тато розповідав про його клопоти; обмінювались враженнями від чергової ночі в поїзді; від такої різної погоди в Києві і Львові…
І от вчора, під час вечері я подумала про себе, що бачу свого тата в новому для мене світлі – в його типовій робочій обстановці, серед його друзів, серед його робочих справ – серед того, з чого насправді складається татове життя поза межами дому. Можливо, ця думка прозвучить дивно, але зазвичай ми маємо дуже розмите уявлення про те, чим насправді живуть навіть найрідніші нам люди. А тим більше наші батьки.
Якось ще з дитинства, батьки, як і всі дорослі, живуть в якомусь своєму окремому світі, з іншими інтересами, правилами і справами – зовсім не схожому на наш дитячий/підлітковий/студентський світ. Тато і мама ходять на свою дорослу роботу, займаються там якимись дорослими справами, і тільки повертаючись додому знову стають рідними нам людьми, яких ми так добре знаємо. А що відбувається поза домом – можна тільки здогадуватись. Особливо, якщо в батьків така фантастична професія як в мого тата – фізик-теоретик 
– суцільні папірці, наукові задачі і формули, незбагненні для “звичайних смертних”…
Але вчора за вечерею все було по-іншому. Виявилось, що робочі будні татика, навіть, чимось схожі на мої. Що його діймають схожі проблеми. Що у нього теж є дедлайни і термінові задачі. І кумедні ситуації з колегами і підлеглими. Що він так само не любить “політику” і бюрократію, і теж важко переносить відрядження кудись далеко від дому 
І на хвильку мені здалось, що це не “дорослий”, а просто мій добрий друг – з яким ми добре розуміємо одне одного, з яким ми на одній хвилі, живемо “в одному світі”.
Думаю, це все значить, що я вже остаточно перейшла в статус “дорослої” ..а мій татик – ще й в статус мого доброго друга. Такі-от цікаві приємні відкриття. Як побічний ефект мого київського відрядження.
А ви колись задумувались чим живуть ваші батьки? 
я ще в школі ходив якось до мами на роботу і дивився як вона там працює і допомагав навіть (те що міг – бавився на вільних комп’ютерах)
але мабуть і справді я не дуже ще в курсі всього процесу.
коли брат пішов на роботу, то вони якось почали кожен день про то говорити(вони певний час працювали поруч) то я наслухався. Часом і до мене по консультацію зверталися.
я шось не можу так розповідати про свою роботу навіть рідним, мабуть в мене не цікаво. але я теж нещодавно здивувався, шо тато проходить курси водіїв, а мама їздить в гори)
О Хр проснулась, ти ше довго в тому Кийові?
Гм… цікаво. Думаю, це приємне відкриття — отак побачити свого батька в іншому амплуа.
А у нас якось так у родині повелося, шо ми добре обізнані, чим живуть наші родичі у професійному плані. (Не лише батьки, а й тітки-дядьки, дідусь, бабуся). Я часто бувала ще малою на роботі у бабусі… та і у мами… та не лише у них.
Так що багато кого з колег знаю особисто. І зараз постійно слухаю розповіді з епопеї: «Що нового на роботі». І сама переповідаю про свої робочі будні. Просто у нас так заведено, шо ми знаємо про майже всі робочі перипетії одне одного… 
А ти щось взагалі на тата не схожа
І ще, це дуже класно, коли діти і батьки мають про що поговорити – у будь-якому віці
Ну я з батьком пропрацював на роботі 2,5 роки. Я знаю як він там живе і працює.
У матері на роботі трохи бував. Тобто в курсі справи. Саме прикольно, що в кожного з них різне уявлення про те як потрібно жити.
В мене мама вчителька, я вчилась в гімназії і мама там працювала, разом їздили додому, я була в курсі всього
Потім перейшла в ліцей (ЛФМЛ) і я всеодно досі часто заходжу на роботу до мами :). Це вже традиція, але це класно! Ми з мамою як коліжанки, можемо посидіти в цукерні на каві, можемо сходити на базар, а побалакати то взагалі святе
Filin
Так, я теж до тата колись малою приходила. На компах, пригадую, сапера бавились. Але ясності щодо суті татової роботи це не додавало
Dyak
Поки всю роботу не перероблю
Верблена
Ну, я насправді теж більшість татових/маминих колег знаю, якщо не особисто – то заочно. Але якесь воно таке все далеке раніше видавалось, а після цього вечора – трохи ближче стало, чи що, до моїх реалій..
ivok
Та ти що! Я ж – копія тата!!! Принаймні в цьому я 100%-тно переконана з самого дитинства. Тільки на брови глянь! Справжня я.
Serjart
Моїй старшій сестрі пощастило працювати з татом. Вона і досі з ним працює, і чоловік її, до речі, теж. Трохи заздрю їй з того приводу…
Наталя
То ти теж ліцеїстка?!!! Кльово. ЛФМЛ форева!
Ні
я гімназисткою залишилась. То мама перейшла і там далі викладає. Я трохи не так написала. 
Але згодна – ліцей то круто!