Мамині конспекти №3 – Про силу історій

Знаєте, я зрозуміла чому рубрика “Мамині конспекти” (така, на мою думку, важлива і прикольна!!)  наповнюється дописами дуже повільно. Здається, я намагаюся запхати в неї все і одразу – по кілька оглядів книг в один допис, а ще блоги, а ще статті, а ще особистості ..а список тих нотаток тільки росте, і від того в мене синдром вічного відкладання, бо “навіть не знаю з якого боку взятися”. Буду міняти тактику і ділити те все діло на невеличкі шматочки. 

Сьогодні хочу розповісти всього лиш про одну маленьку книжечку, яка мені у свій час дуже допомогла з вирішенням конкретних проблем з доцею. Не хочу вдаватися в деталі, тема була досить делікатна (боюся, доросла красуня Ксенька в майбутньому не схвалить публічні обговорення такого плану 😳 ). Скажу лише, що йшлося про певну неприємну ситуацію, яка залишила слід у пам’яті маленької дівчинки і спричинила небажання та страх повторення тої ситуації ще раз. Треба було якийсь метод аби перемкнути її на більш оптимістичний лад, допомогти побороти страх болю і неприємностей, щоб якось переступити ту сторінку та залишити її в минулому.

Наша чудова танцетерапевт з “Кола сім’ї” дала мені почитати “Цілющі історії для дітей” авторства Гельги Керншток-Редль. Це переклад німецькомовної книжки, виданий українською  у “Свічадо” кілька років тому. Книжка не художня, а скоріше відноситься до проф.літератури для психотерапевтів. Підозрюю, її видали невеличким тиражем, бо знайти її ні на сайті видавництва ні в інших інтернет-магазинах не вдалося. Та, як на мене, вона варта якомога ширшої популяризації серед батьків.

Головна ідея книжки в тому, що за допомогою історій можна говорити з дитиною про все. Про труднощі, про страхи, навіть про найстрашніші травми. “Загортаючи” реальну життєву ситуацію в “обгортку” вигаданих героїв та сюжетів, можна не лише “вивідати”, що дитина думає та відчуває на певну тему, але й вкласти туди багато цілющих, корисних послань, які не так просто засвоюються, коли звучать прямим текстом.

ІСТОРІЇ – НОСІЇ ВАЖЛИВИХ ПОСЛАНЬ

У книжці наведені приклади готових історій-оповідок, що були складені автором для допомоги реальним дітям, які пережили великі потрясіння: насильство, смерть близьких, розлучення батьків, тощо. Розглядаються і простіші ситуації, що трапляються в щоденному житті: дитина не може знайти спільну мову з іншими; дитина поводиться агресивно і не може навчитися себе контролювати або ж заздрить комусь; чи навіть проблема, коли діти в старшому віці продовжують пісяти в ліжко. Направду, всеможливі великі і маленькі проблеми, з якими стикається кожна мама.

Є й підбірка зовсім позитивних історій, які не концентруються на чомусь поганому, щоб запропонувати вирішення, а просто закладають послання про щось хороше: наприклад, що дитина в безпеці, в колі люблячих людей, що в неї чудове життія і чудове майбутнє, і т.п.

Так от, на прикладі тих готових оповідок авторка намагається навчити нас самостійно творити цілющі історії. Радить з чого має складатися “правильна” історія, як починати її та як закінчувати; як обирати героїв і місця, де відбуваються події.; як підбирати  складність сюжету, залежно від віку дитини. Є поради й щодо того, коли саме найкраще розповідати цілющі історії та як зробити, щоб дитина максимально її засвоїла та зрозуміла. Я читала книжку більше ніж півроку тому, але досі пригадую алегорію безпечного уявного “Острову історій”, на який треба перебратися разом з маленьким слухачем, щоб ніхто і ніщо не заважав вам спілкуватись…

ІСТОРІЇ – ЯК ДІАЛОГ З ДИТИНОЮ

Мені сподобалася думка, що поступово можна залучати і саму дитину до творення історій. Делікатно пропонувати  маленьким слухачам вигадати продовження розповіді, або детальніше описати персонажів історії, якими вони їх уявляють. “Була собі дівчинка. ..Як думаєш, яка вона була? Велика чи маленька?” (у нас неодмінно маленька). “Чорнява чи світленька?” (у нас світленька, і частіше кучерява та довговолоса). “І жила вона… Де? В місті, чи селі?” (в місті!), і так далі, ви зрозуміли… А потім розповідаєш що з нею сталося, і питаєш: “Як думаєш, що дівчинка відчула і подумала?“. І спочатку Ксеня каже: “Не знаю, скажи мені” , але з часом починає висловлювати свої думки “Вона злякалася“, чи “зраділа” чи ще щось, і ти несподівано відкриваєш для себе приховані думки власної дитини…

ІСТОРІЇ – ЯК ПОЯСНЕННЯ ПРОЖИТОГО-ПОБАЧЕНОГО

Вертаючися до нашої “вихідної” проблемки, скажу що все згрубша позаду. Не знаю наскільки саме метод цілющих історій допоміг, чи то просто “перерослося-пережилося”… Але простеньку, як двері, історію про налякане курчатко, що я склала за мотивами нашої ситуації, Ксеня просила повторювати і розповідати багато разів поспіль. Найбільше їй подобалося місце, де великі курки приходили до курчатка, брали його за крильце і казали, що вони курчаткові допоможуть, разом їм все під силу, життя налагодиться і знову буде все просто і весело  (mmm)

А ще я частіше почала вплітати в історії (які Ксеня ОБОЖНЮВАЛА завжди! історії – то НАШЕ ВСЕ!) реальні сюжети з нашого життя. Плануємо подорож – заздалегідь відправляємо в мандрівку і звіряток (зараз в нас фаворити – бегемотик, крокодильчик і лев); готуємося до садка – йдуть вчитися на повний день і наші герої. Не можемо заспокоїтися – вигадуємо історію про нетерплячого леопардика, що ніколи не міг дочекатися кінця мандрівки і починав вередувати. А заодно про друга-оптиміста – кольорового слоника, який щоразу мав інше забарвлення але незмінно веселий настрій, а значить міг розвеселити навіть вередуна-леопардика.

ІСТОРІЇ – ЯК СПОСІБ НАВЕСТИ ЛАД З ЕМОЦІЯМИ

До речі, про леопардиків і слонів – то ж не спроста… То відклалася мені з тієї ж книжки ідея про т.зв. “частки” – різні емоції, які співіснують всередині нас, і як їх можна “обігрувати” в сюжетах цілющих історій. Там, пригадую, була дуже влучна оповідка для підлітків, де різні персонажі (що уособлювали різні риси характеру; різні емоційні реакції) намагалися правити державою. І спершу деякі деструктивні елементи (скажімо, агресія, чи паралізуючий страх) “наламували дров”, потім інші герої забирали в них повноваження і намагалися виправити ситуацію в країні, а вкінці приходили до того, що найкраще їм правиться ВСІМ РАЗОМ – коли кожен робить те, що вдається найкраще. Іншими словами, немає за означенням “поганих” емоцій, чи реакцій. Всі вони мають свої причини і є ситуації, у яких вони потрібні, так само як і ситуації, де краще дослухатися до “інших персонажів” свого внутрішнього театру… 🙂

І як бонус – виходить, що це не “Ксеня не може заспокоїтися“, а тільки одна її частинка – нетерплячий леопардик. Він кльовий, непосидючий, дослідник і енерджайзер. І ми його дуже любимо і поважаємо. Але, коли ми в подорожі, то краще, якщо він спатиме. А натомість вигляне кольоровий слоник, чи грайлива мавпочка, чи спокійна мудра сова, які так само живуть всередині в Ксені… 🙂

…можливо, усе це звучить дуже дивакувато (я й сама часом побоююсь, чи не провокую в дитини розпаралелення особистостей  🙄 ), але коли ми два дні їхали на море, а потім два довжелезних дні з моря додому, то жарт про леопардика, який навіть говорив оте: “Я не можу дочекатися“, чи “Я не можу заспокоїтися” іншим тембром Ксеньчиного голосу, дуже допомагав. І ми разом уявляли як інші герої його присипляють і розважають, і так автоматично заспокоювались… А найкращий друг леопарда – динозаврик (наша алегорія грізної, голосної, розгніваної Ксені) дуже допомагає, коли вночі сняться страшні дракони. Бо які б не були страшні дракони, динозавр більший і сильніший за них! І після тої думки відразу якось краще засинається…

Одним словом, як бачите, книжка мені дуже підійшла і багато всього навчила.
Думаю, будемо жити  і спілкуватися історіями і надалі… 🙂

 

п.с. А на десерт – коротенька рекомендація дитячої книжечки, що, як на мене, ПРОСТО ІДЕАЛЬНО втілює і демонструє ідеї, викладені мудрими психотерапевтами щодо цілющості історій – “Війна, що змінила Рондо” від Видавництва Старого Лева та моєї улюбленої творчої майстерні “Аґрафка”.

Навіть, якщо ви скептично ставитеся до дитячих книжок на такі складні теми, навіть якщо вам більше імпонують життєрадісніші і більш традиційні казки, не полінуйтеся погортати цю книжку в книгарні! Така глибина і образність, така мудрість, така життєствердність, навіть коли йдеться про реально трагічні речі! Мені здається, що саме на таких книжках і на таких історіях треба виховувати дітей. Бо це дозволяє говорити з ними відверто про все, водночас роблячи це делікатно і правильно, зовсім не травмуючи дитячої психіки. Ксеня в свої 2.5 була зачарована цією книжкою і повертається до неї знов і знов. Щиро рекомендую! 🙂