Написати книжку: як все писалось..

На Facebook вже давно все “розтрубіли”, тепер і на блозі офіційно розповім: моя книжка під назвою “Диво-пристрої для щойно-мам” вже передана на друк і з вересня з’явиться у продажу!  (dance)

Читачі блогу першими дізналися про цей книжко-писальний експеримент, який стався у моєму житті доволі несподівано і вже знають, що лютий-березень я займалася тим, що писала тексти. Потім ще кілька місяців пішло на те, щоб знайти ілюстратора, чия стилістика найкраще пасувала б до настрою книжки; далі на підготовку ілюстрацій та верстку; і ось дуже скоро цей марафон нарешті добіжить до кінця, а результат можна буде погортати в руках! 🙂

Все сталося і легко, і складно водночас. Та в підсумку, я дуже радію, що відважилася на цей проект (не без підтримки моїх дорогих мам-порадниць!), і що отримала цікавий досвід у новій для мене сфері. Тепер хочу спробувати поділитися тим досвідом з іншими, аби, сподіваюся, переконати усіх, що немає нічого неможливого, навіть якщо ти повний новачок у справі, яку починаєш.

Сьогодні розповім про те, як я обмірковувала вміст книги, погоджувала його з видавництвом та, власне, про процес самого написання текстів. А в наступному дописі і про ілюстрації поговоримо, і про все решта.

1. ІДЕЯ КНИЖКИ

Все почалося з листа від редактора видавництва “Віват” із пропозицією написати щось на “мамську” тематику. Було кілька зразків існуючих книжок, які більш-менш “вкладалися” в уявлення видавця про формат та настрій майбутньої книжки, водночас, у мене була повна свобода пропонувати ідею та зміст свого власного творіння.

На початках мені уявлялося щось легке і веселе, з мінімумом тексту та купою малюнків, але з якимось дуже позитивним посланням до всіх, хто недавно став мамою і вперше переживає “веселі деньки” сам на сам зі своїм немовлям.

Були дуже різні ідеї, скажімо книжка написана від імені дитини (щось на кшталт задуму з коміксами про “Мою дивовижну матусю”), або збірки гумористичних порад і анти-порад. Водночас, я точно знала що НЕ хочу писати про практичні рекомендації по догляду за дітьми, чи претендувати на якусь цілісну вичерпну систему а-ля “все що має знати мама“. Адже зовсім не вважаю себе експертом з “мамської тематики”, та й сама не особливо фанатію від книжок, що попахують отим “всезнайством”.

Зрештою вирішила зосередитися на переважно емоційних та настроєвих речах, з якими довелося зіткнутися особисто мені і просто відверто поговорити про них, фантазуючи над відповідями до гіпотетичного питання: “Якби я могла створити будь-який мамський супер-пристрій, що б я винайшла?”

Аби накидати повний перелік “диво-пристроїв” (а, фактично, зміст моєї книжки), я взялася малювати свої улюблені mind maps (ментальні карти), без яких не обходиться жоден проект, який я починаю обмірковувати. Списала-змалювала сторінок 5-6, щоб врезультаті отримати щось таке:

Ці аркуші поселилися над моїм робочим місцем, і в цей момент я вже була, фактично, готова розповісти про своє бачення книжки видавцеві. Загальна ідея їм відразу сподобалася, та для фінального погодження треба було надати точний перелік розділів, спланувати їх об’єм та загальну стилістику розповіді (на прикладі кількох готових шматків тексту).

Я почувалася натхненно, але й не дуже впевнено водночас, тож кинула клич усім дружнім мамам: “Ану, хто хотів би допомогти писати книжку для мам?”. Вже за перший день назбиралося дуже багато помагальників, і з того моменту “експериментувати”  стало вже не так страшно! 🙂

Мої експерти прокоментували ідею загалом, а також поділилися власними типовими проблемами перших років материнства. І своїми (часом просто геніальними!) ідеями “мамських пристроїв”, які б вони мріяли мати. Тож я просто звірила свій список цінних ідей з коментарями моєї команди мам і переконалася, що 20 з гаком розділів, які я запланувала, згрубша покривають найчастіші проблеми молодих мам. Перша версія змісту книжки була готова.

2. НАСТРІЙ ТА СТИЛІСТИКА КНИЖКИ

Далі почався цікавий і доволі складний процес – перші спроби написати шматок тексту. Задачка виявилась не з легких, бо те, що гіпотетично уявлялося “на раз, два, три” не особливо “лягало на папір”, а якщо й лягало то виходило якимось плоским і нежиттєвим. Перша концепція гіпер-лаконічного тексту, що буде універсальним і зможе достукатися до більшості читачок, провалилась. Можливо, в мене бракує поки писацького таланту (адже написати МЕНШЕ але ДОБРЕ – значно важче, ніж БІЛЬШЕ але ТАК СОБІ 🙂), а, може, мені просто важко писати про щось абстрактно-загальне.

Зрештою, послухалася порад подруг та власної “чуйки” і замість речей “загальних та універсальних” почала писати про речі особисті, а замість гіпер-лаконічного формату, дозволила собі говорити з читачем у типовій для мене манері – без довгих опусів, але й достатньо об’ємно, аби дозволити собі побільше епітетів, уточнень і вставних думок, які постійно виникають по ходу писання 🙂

І тоді все пішло природньо і швидко. Кілька “тестових” аркушів тексту для видавництва написалися за кілька вечорів.  Мої “замовники” взяли час порадитись, обговорити пропозицію (адже ці “мемуаро-розповіді” сильно відрізнялися від раніше анонсованої гумористичної книжки в три слова і купу малюнків), та зрештою вирішили ризикнути і дати шанс моєму маленькому писальному дітищу у тому форматі, який я запропонувала.

Далі були зимові свята, і узгоджений з видавцем період моїх “канікул”, а вже в лютому-березні я всерйоз взялася до написання книжки…

3. РОБОТА НАД ОСНОВНОЮ ЧАСТИНОЮ ТЕКСТУ

На все-про-все пішло приблизно півтора місяці: з написанням чернетки, перших відгуків, корекції тексту, коментарів від моєї “комади мам” та фінальних правок. Працювалося клаптиками по годинці-дві, як і радила Джулія Кемерон в книжці “The Right to Write”. Більшість розділів були написані зранку, в період коли чоловіка вже спроваджено на роботу, а мала сплюшка ще не прокинулась (це при тому що я додатково почала писати по 3 аркуші щоденних “ранішніх сторінок” перш ніж братися до будь-чого іншого). Щось допилювалося на вихідних, щось у коридорі Львівської школи Монтессорі, поки Ксеня була на заняттях.

Виявилося, що знайти час на таку роботу – зовсім реально. Головне не “чекати на музу”, чи на “вагон часу”, а, як тільки є нагода, рішуче відкривати лептоп і вперто починати тайпати 🙂

Пригадую, то були дуже натхненні часи. Я пройнялася писальним ентузіазмом Джулії, у її вже згаданій книженції, що читалася мною паралельно з написанням власної. Я перестала “пропадати” в інтернеті, а натомість писала про все, що думалося і згадувалося. Я перечитала “Ксеньчин журнал” – невеличкий блокнотик-діалог з Ксенькою, де я пишу час від часу, починаючи з останніх місяців вагітності. А ще переглянула всі “Мамині хроніки” та фотографії за два роки Ксеньчиного життя.

Я ніби проживала багато речей вдруге, і намагалася якомога емоційніше розповісти про них в книжці. А ще було оце приємне відчуття, що буває коли виношуєш дитину, про яку поки що мало хто здогадується. Оте творіннячко потрохи росте, а ти тішишся і уявляєш яке воно врезультаті вийде кльове…

4. ЗАВЕРШАЛЬНІ РОЗДІЛИ 

Перші труднощі з текстом почалися, коли книжка була готова на відсотків 80. Був і ефект “писацької стіни”, про який попереджала Джулія: коли ти ніби вже “перегоріла” ідеєю, і все, щоб ти не написала, починає видаватися тобі жахливим. Тим більше, що на кінець залишилися “найскладніші” розділи, які написати “треба”, але не знаєш, як це зробити лаконічно і невимушено. Думаю, читаючи “Диво-пристрої” ви зможете про себе відмітити і ті розділи, що писалися  легко, ніби”на льоту”, і ті, що народжувалися довго і нудно, та  переписувалися по кілька разів. 

Були проблеми і з тим, що думки дублювалися. Кожен розділ ніби і був самодостатній, без лишніх ліричних відступів. Але часто повторював іншими словами сказане де-інде (частково тому, що окремі клаптики писалися в різний час, не завжди в хронологічному порядку). Довелося щось викидати, переформатовувати, переписувати. Як на мене, відчуття отої “повторюваності” певних думок залишилося і в фінальній версії книжки, проте я вирішила, що це природно, бо до тих самих істин я приходжу в різних ситуаціях, і з різних сторін. І якщо сказано великими буквами “Любити себе” ще у вступі, то воно буде вперто вигулькувати то тут, то там, у різному контексті впродовж цілої книжки.

А ще виявилося, що вперше показати комусь своє секретне творіння – КАПЕЦЬ ЯК СТРАШНО. Внутрішній критик шепоче: “Ні-ні, ще не пора, ще підчистити тут і там, ще щось домудрувати… а то раптом НЕ сподобається?!“. Але і тут виручила мудра тьотя Джулія, яка (в тій же супер-корисній книжці для писак) видала ідеальний профіль першого читача. Треба було обрати людей, які ставилися б до мене достатньо лояльно, щоб не розкритикувати “в пух и прах”. Та водночас таких, хто може відверто вказати на місця, де “лажа”. Не просто “фанатів”, які готові аплодувати будь-чому, а тих, що справді уважно поставляться до моєї писанини і матимуть що сказати та порадити, аби зробити її хоч трохи кращою.

Я вибрала чотирьох: найближчу подругу, яка регулярно слухала про враження від написання книжки, але на той момент її ще не читала; колегу по роботі, яка першою підтримала ідею “Христя зможе  написати книжку” і має талант завжди говорити відверто; мого татика, чия думка для мене мега-авторитетна, і хто передивився-перекоментував у своєму житті хмару текстів; і онлайн-знайому, що кохається в книжках і сама чудово пише на блозі. І хоча тематика книжки була близька лише двом з чотирьох (тільки двоє – з недавнім досвідом материнста), всі мої перші читачі виявилися 100%-во правильними! І кожен з них додав до книжки і до мого сприйняття цього проекту щось своє…

5. ФІНАЛЬНІ ПРАВКИ

Після коментарів “чудової четвірки” вже не страшно було надіслати текст і моїй “команді мам-експертів”. Відгуки були дуже приємними, мене навіть трохи перехвалили (самі на фейсбуці почитайте). Але й звернули увагу на окремі моменти, які “не сприймались”. Запропонували як краще переформатувати зміст, по-іншому згрупувати розділи. Та навіть назву книжки підкоректували!

Так що у видавництво потрапила вже доволі зріла, вичитана-обговорена-відкоректована версія тексту. Художнім редакторам залишилося навести лад з моїми комами-тире-двокрапками, зі словечками, яких не знає жоден словник (ніколи б не повірила, що немає такого слова як “розтраскуватися”! 😀 ), з прийменниками, закінченнями і не до кінця влучними епітетами. І вже за кілька ітерацій ми узгодили фінальну версію книжки.

 …але на цьому робота над проектом не закінчилась. Бо треба було книжку ще проілюструвати і зверстати. Але це вже буде тема для наступного допису, бо й так сьогоднішня “простиня” вийшла важко-читабельна… 😉

 

п.с. Щодо “рекомендованої літератури” для тих хто пише. Окрім книжки J. Cameron “The Right to Write”, яку я тут багато розхвалювала, я ще раджу почитати У. Зинсер – “Как писать хорошо. Классическое руководство по написанию нехудожественных текстов”. Вона зовсім інша, не така надихальна, але дуже конкретна. Про те, як “почистити” свою писанину від зайвого; про структуру вдалої статті чи розділу; про те, як “вживатися” у тему, про яку пишеш; про окремі жанри нехудожньої літератури. Дуже по суті і, як на мене, дуже корисно.