Філософствувати мені охота. Просто зараз, ні з того ні з сього 🙂
Декілька місяців тому, після того як почався мій 30-й рік життя, я почала писати чернетку допису про ЗРІЛІСТЬ. Про переломний період в моєму житті. Про дорослішання, більш свідомі рішення, про задоволення від того, що керую своїм життям сама. Про особливу чарівність цього “зрілого віку”, навіть в порівнянні з щасливими і безтурботними студентськими часами. І такий файний, оптимістичний той допис виходив, тоді, декілька місяців тому. А от сьогодні читаю, і відчуваю, що мені до моєї справжньої зрілості ще треба пройти добрий шмат дороги…
Після народження доні дуже багато всього змінилося. Новий розпорядок, обов’язки, коло інтересів, інші люди навколо. І в голові автоматично запустився процес переосмислення всіх життєвих пріоритетів, принципів, самої себе. По-моєму, я ще ніколи не тратила так багато часу та енергії на “чисту філософію”, як за останній рік-півтора.
Все намагаюся “розкласти по поличках” речі, які для мене важливі. І на окремі “полички” – речі, якими можна нехтувати. Сформулювати для себе, якою має бути Христя-хороша мама, -хороша дружина, а ще Христя-самодостатня і щаслива особистість.
І, знаєте, не дуже мені виходить в тому всьому розібратися.. Якось занадто часто приходить відчуття, що я сама не знаю чого хочу, не відчуваю де мій “стержень”, і поняття не маю звідки брати кожного дня натхнення, щоб рухатися вперед, творити нове, “викладатися на 100%” у кожній своїй життєвій ролі. Бувають особливо депресивні дні, коли заледве змушую себе рухатися…
Хтось вигукне: “А як же Ксеня? Хіба не в дітях – вся суть щасливого життя мами? Ось він і стержень, ось він і пріоритет“. А я відповім, що Ксеня – то, звісно, суперпотужна батарейка. І заради неї можна гори перевернути. Але, водночас, діти – то велике випробування: характеру, терпеливості, сили волі, знову ж таки, самодостатності та впевненості у своїх “життєвих аксіомах”.
Материнство – то як збільшувальне скло, під яким дуже добре видно всі слабкі місця, всі вади особистості… І щоб бути справді хорошою мамою, ти мусиш методично бороти всі свої недоліки, постійно рости і самовдосконалюватися. Причому робити це абсолютно свідомо і методично.
Я вже розповідала вам про теорію “коробочки”? “Їдеш, як в коробочці” – так мій чоловік, бувало, називав мій стиль водіння автомобіля. “В коробочці” – це так, ніби не ти кермуєш автівкою, а вона сама собі кудись котиться, а ти сидиш за кермом тільки для вигляду. Замість того, щоб прогнозувати що відбудеться через хвилину, оцінювати ситуацію, приймати рішення, маневрувати, ти котишся по накатаному маршруту і всі непередбачувані обставини сприймаєш як належне. По дорозі яма – то гримнешся в неї, пішохід вибіг – його проблема, закінчилася твоя смуга – заднім числом починаєш думати як перебудуватися на сусідню. Ну, ви зрозуміли. Такий собі зомбак за кермом 🙂
Так і в житті, дуже часто тягне зайняти зручну позицію “в коробочці”, і котитися собі сама-не-знаєш-куди. Ходити на роботу, бо так треба. Готувати їсти те, що звичне. Проводити більшість часу в місцях, де сто раз вже була. Буває, місяцями не вилазиш з тої зони комфорту і зазомбованості. Більше того, “зомбокоробочка” ще й має здатність витісняти всі проблески свідомого кермування. Бо всі ті звички, накатані схеми, умовні рефлекси настільки “в’їдаються” в мозок, що з ними дуже важко дати собі раду.
А потім “прокидаєшся” якогось дня, схожого, як дві краплі, на день попередній, і ще попередніший, і находить хандра всесвітня. Бо ж справді: “В чому суть? Знов крутити своє колесо, як загнаний хом’як? По 100500 колу?!..”
Одним словом, в мене назріла велика потреба зробити чергову спробу “перевороту” в моєму зазомбованому царстві. Ще поки не знаю в якому форматі. 30 речей, які треба зробити до 30? 100 днів боротьби з поганими звичками? Посилена його-практика і самоаналіз? А, може, хай буде просто “осінь перемін”? “Осінь зомботерапії”?..
Коротше, чекайте анонсу нового осіннього челенджу на “Моїх жовтих окулярах”! 🙂
Сподіваюся, у вас в житті все більш-менш налагоджено, і великих переворотів не потребує. А якщо потребує, то приєднуйтеся до мене, разом щось придумаємо 😉
фотографія для привернення уваги 🙂 ..ну і з алегоричним змістом. мовляв, пора визирати з коробочки! 🙂
Я тебе дуже розумію, були такі ж думки і бажання змін минулої весни. Але так ні у що й не вилились… Вірю, що ти вигадаєш дієвий спосіб вибратись з коробочки і змінити своє життя на краще! (yes)
Я якраз пережила переворот цього літа, довелось залишити свою комфортну зону і, зціпивши зуби, йти далі, бо повертатись вже не було куди. Зараз можу сказати, що воно було того варте! Головне тепер не збудувати собі нову зомбо-коробочку 😛
так, схоже життя саме підкинуло тобі правильний лік від буденності 🙂
такі перевороти не кожен день трапляються 🙂
Христь, ти часом на мене не сердишся за шось? Бо в мене якесь таке відчуття дивне.
Так от по темі тепер. Я філософствую останні роки… років.. 5 це точно. Але з кожним роком питання все гостріше і гостріше. Мені 26, в мене немає власної сім.ї (і навіть натяку на неї), нема дитини, нема роботи, на яку б я з задоволенням прокидалась щоранку… Моє життя це дім-(ненависна мною)робота-дім-(ненависна мною)робота. Щодня одне й те саме. Прокинулась, відсиділа на роботі, повечеряла і лягла спати. Рідко коли вдається побути з друзями, бо всі вже сімейні) І я така біла ворона серед них) Життя десь проходить повз і я з таким підгрунтям все сумніше і депресивніше з кожним роком. Мені це абсолютно не подобається, але й сил боротись зосталось дуже мало. Зате багацько проблем зі здоров.ям – лізуть нерви, стреси, філософія і т.д. Все воно боком вилазить.
І я можу довго-довго продовжувати, але не хочу лякати тебе і тих, хто це буде читати.
Просто мені здається, що у кожного свої таракани в голові і незадоволення. Це життя. І треба прийняти цю сторону життя, що бувають і такі дні чи періоди, коли здається, шо все погано і все не так, як хотілось і мріялось у 20. Наше завдання – навчитись легше ставитися до цього. Інших ідей не маю. Це життя і крапка.
Або, як кажуть герої мого улюбленого фільму “life happens”. Раджу подивитись, дуже життєвий і хороший фільм “Гуманітарні науки” (“Liberal Arts”)!
Ще я почала читати книгу, до якої руки не доходили, але у мене зараз така криза, шо вхопилась за неї великими надіями, можливо чула “Научиться быть счастливым” Тал Бен-Шахара, гарвардського професора. Це позитивна психологія, де розглядається купа різноманітних питань, якими всі задаються. Він не обіцяє золоті гори, але спробує направити думки у потрібне русло, тобто не чекати якихось подій чи досягнень, шоб бути щасливим, а бути таким тут і зараз, в цю мить. Ну.. подивимось)
Це життя.
Тримайся!
гніваюся? навіть не можу вигадати за що я могла б на тебе гніватися 🙂 то якась фальшива тривога з дивними відчуттями 🙂
сумний в тебе коментар вийшов, хочеться щоб та смуга твоя нарешті завершилась і почалось щось нове позитивніше. За книжку і фільм дякую, треба буде спробувати 🙂
а от думка “змиритися що так має бути” мені не дуже подобається. Відчуваю, що “щось не так”, і це не так впливає не лише на мене, але й на близьких. Тому треба обов’язково думати як це покращити. просто не маю права лишати все як є…
ну то це значить я вже починаю на людей кидатись:)
ні, я не про те, шоб не виходити із зони комфорту, я тільки про те, шо не завжди у житті все так, як хотілось би. нехай 90%, а 10% нам непідвладні (умовно). і коли в житті трапляються оті 10%, не треба рвати на собі волосся і думати, шо все кепсько:) але позитивні емоції ще ніхто не відміняв, тому чим їх більше, тим краще
обов.язково глянь фільм:)
і дякую за побажання!
i хто як не ти ще той живчик і вигадлива особа! ти нахидаєш багатьох людей, мене в тому числі, ти насправді робиш багацько всього! це просто був передих, попереду творчі і щасливі будні:)
ойой, а я аж просльозилася… чесно, бо як про себе читала: 30 розміняла, роботи нема та й на майбутнє якась перекваліфікація здалася би, одне торнадо хату доводить до первісного хаосу щодня, друге само буде сидіти тільки хвилин 5-10, і всьо – приділяйте активну увагу!, вже 2 тижні як повернулися зі Львова – а я ще досі не всі сумки розпакувала!!! в мене депресія така що огого… і що саме страшне – мені з нею стає комфортно! жах якийсь просто – оте нічогоневстигання і недосипання мене скоро до стану скаженої білочки доведе… тому на осінь в мене теж купа планів(Улька піде в садок, дякувати Бозі, і буде хоч трохи часу на себе) як щось змінити і почуватися кльово:) Та й мій план покращення мене все ще мене тримає, бо ж стільки всього хочу розказати написати, а часу все не стає. Так що я в компанію на осінній челендж! має бути кльово 😉
Юля, знаєш що? В кого-в кого, а в тебе, і твою здатність “роззомбовуватися” я дуже вірю!
І в твій “план покращень себе” 🙂 З нетерпінням чекаю на твої розповіді 🙂
я тут згадала – ще влітку почала вчити італійську мову – просто так без якоїсь особливої потреби, бо то кльова мова і дуже легенька для вивчення, як виявилося – і поки вчила то була купа позитиву! бо вже по кількох уроках могла щось сказати і зрозуміти і то так кльово виявилося! так що ідея для роззомбування – вивчити нову мову на розмовному рівні! восени відновлю навчання і думаю що за рік часу то абсолютно реально зробити. В мене взагалі нове хоббі назріває – вчити мови)))
я колись про польську подумувала… правда, в моєму випадку, здається треба більше ВІДМОВЛЯТИСЯ від старих ідей, ніж придумувати нові ідеї чим себе зайняти…
Ось недавно дуже гарно Богдан Гдаль написав, про здатність відпускати: https://www.facebook.com/viterzbayraku/posts/10152592830057295
і ще посткросинг – кожна нова листівка то така купа позитиву, що вистачає надовго)))
Дівчатка, думаю то у всіх бувають такі хвилі. Інколи сидиш – думаєш як все класно, і робота цікава, коханий чоловік, дитина. А деколи як щось найде, хочеться у відпустку (особливо переглядаючи всі фейсбуківські фото з літнього відпочинку друзів), на роботі починаєш дратуватись, чоловік занятий, дитина вимагає уваги, а ти ще хочеш сто мільйонів справ зробити… Я зараз стараюсь робити тільки те що дійсно термінове і приорітетне, і як маю вибір чи щось зробити чи йти спати – йду спати.
дуже правильно 😉 я теж не марную нагоди виспатися))))
ох, то мабуть одвічна халепа з тою хандрою, яка іноді навіть від погоди залежить.
Наразі вона мене тьху тьху не чіпає особливо як колись, але то я з нею борюсь роками.
В мене таке собі неписане кредо “скажи ні негативу!” бо він дуже множиться сам від себе 🙂
от до віку я такі речі якось ніколи не приплітала. але доєднуюсь до коментаторів і тебе, відчуття знайомі. хоча й причина інакша. та намагаюсь з того болота депресивного, яке активно тягне витягувати себе усіма можливими засобами.
думаю іноді можна й похандрити, пожаліти себе. але не довго. а потім сісти, розібратись і зрозуміти, що насправді все ж можливе! навіть досягти гармонії між усіма тими „ролями“ чи то „поличками“. просто знайти відповідні компроміси і не дуже себе сварити за якісь фейли. і головне — доця та чоловік тебе люблять такою, яка ти є, це має завжди лишатись в голові.