Поговоримо про час: Мультизадачність

Ще один допис з серії “про час“. Останній про мої успіхи і “ноухау” (в наступному вже буду не розказувати що мені вдається, а навпаки – жалітись, що ніяк НЕ вдається..). 

Якщо попередні поради були більш-менш універсальними, помічні незалежно від роду діяльності (планувати – завжди корисно, оптимізовувати повторювані задачі – теж всім помагає), то сьогодні говоримо про чисто мамську специфіку, і чисто мамські секрети, як бути мультизадачною.

(Правда, боюсь, вони більше застосовні до періоду коли маля ще зовсім крихітне, скажімо до пів року. Так виглядає, що після того, як дитинка починає самостійно пересуватись, деякі хитрощі просто перестають діяти 🙂 ..але все ж поділюсь, може комусь пригодиться).

Специфіка маминого дня (порівняно з “нормальними людьми”) в тому, що він складається не з великих часових інтервалів, які можна розпланувати (поділити на “помідори” чи послідовні задачки в органайзері), а з коротеньких періодів “вільного часу”, “відносно вільного”, “умовно придатного для певних задач” чи “зовсім непридатного”.

Тут – годинка, коли дитинка спить в ліжку і можна спокійно робити щось інше; там 15 хвилин, поки вона чемно бавиться сама, і можна лиш одним оком на неї поглядати, а паралельно робити щось своє; а ось пів години, коли вже проситься на руки, і можна робити хіба щось динамічне (сходити в магазин чи підскладати речі, що валяються по хаті), поки маля готове сидіти в слінгу чи ерго; а потім – оп! знов 15 хвилин бавиться сама, чи 5 хвилин смокче ябко, чи 10 плаває з комірчиком в ванні – а ти спостерігаєш, а паралельно щось пробуєш робити.

Спочатку, відразу після народження крихітки, виглядає що в таких умовах впринципі неможливо займатись чим-небудь іншим, крім того, що годувати/колихати/перебирати/мити/і-так-по-колу того скруцька. Але з часом, кожна мама, виробляє свою систему, як бути мультизадачною і поєднувати різні види роботи з доглядом за дитинкою.

Заводить по різних кімнатах “безпечні місця”, де дитинка може деякий час “потусити” поки мама займається своїми справами (тут – ліжечко, там – візочок, а он-там авто-крісло. Пізніше – крісло для годування, чи манежик, чи просто безпечний кут кімнати з коциком і подушками, де можна повзати). Вигадує розваги та “іграшки” в різних кутах дому, щоб зайняти увагу маленького дослідника (наша Ксеня, наприклад, змалку обожнює тюбики зубної пасти, вони її просто заворожують. Та й взагалі їй ванна кімната подобається, ніколи не було проблеми розвісити чистий одяг: малявка в маленькій ванночці лежить-бавиться різними причандаллями, а мама над нею одяг розвішує).

В ванні завжди купа цікавого! 🙂 

Зрештою, можна натренуватись робити багато чого однією рукою, однією ногою, чи з дитинкою, що сидить на колінах, або примотана в слінгу (пригадую, багато малюночків на наш календар малювались і розмальовувались паралельно з довгими годуваннями тоді ще зовсім мацьопкої Ксені. Вона цямкає, а мама якось каряво-незручно, але щось собі малює :)).

Ось крихітка сопе, а мама за спиною малює. Тут вона ще в такому віці, що може спати в будь-яких умовах.
..одного разу я навіть на машинці швейній шила, поки Ксеня дрихла в мене на грудях.
..але з якогось віку таке вже “не проканує” 🙂

Це вже малювалки в старшому віці 🙂

Але що б ти не вигадувала, все одно всі ці вміння помагають викроїти лиш невеличкі кавалки часу… Можливість спокійно поробити ту чи іншу задачу в неперервному режимі (сів – годинку поробив – встав) з’являється дуже рідко. 90% часу ти змушена  “мотатися” туди-сюди, залежно від потреб і настрою маляти,  а заплановані справи робити “дискретно” – короткими кусками з постійними перервами і переключеннями на інші справи.

Всі мудрі дядьки погоджуються, що такий режим роботи неефективний і малопродуктивний (надто великі втрати на переключення уваги). Але в нас, тьотьок-мам, вибір невеликий: або так, або ніяк. Та, виявляється, все не так погано. Деякі речі, таки можна робити “почучуть” з постійними переключеннями, і поєднуючи зі “спостереженням за малечою” ..якщо певним чином підготуватись.

Наприклад, задумала я якус ть саморобку з фетру. На етапі, коли ідея пророблена, тканинка розкроєна і залишається зшити все докупи – можна продовжувати помаленько “дзьобати” ту саморобку хоч по пару стібочків, як тільки з’являється нагода. А якщо організувати собі “мобільну коробку” з детальками саморобки і нитками-голками-ножницями; коробку, яку можна носити за собою туди-сюди – то нагода “подзьобати” буде з’являтися значно частіше.

Мобільна коробка на прогулянці

За тим самим принципом можна домальовувати детальки на вже початих малювалках. Чи потрохи дописувати довгий допис на смартфоні (як ось цей). Головне – довести справу до етапу, коли вже не треба довго думати і зосереджено прикидати, що робити далі (а, відповідно, і не потрібно так багато часу на “переключення”). І забезпечити собі мобільне “робоче місце” доступне будь-якої миті (вдома, на прогулянці, вгостях..).

А це “виїздна” робоча зустріч з нашою хресною.
Поки Ксеня кимарить, ми працюєм в поті чола над одною цікавою штукою…   

Буває, що “робоче місце” неможливо зробити мобільним (наприклад, якщо шиєш на машинці, а допис пишеш зі стаціонарного компа, де є необхідні зображення і можливість їх швидко обробити). Тоді, принаймні, переконатись що стаціонарне “робоче місце” готове до праці будь-якої миті (швейна машинка зібрана, нитка заправлена, а виріб вже під лапкою – чекає наступного стібка. Тим часом стаціонарний комп теж ввімкнутий, максимум в “сплячому режимі”, з відкритим редактором зображень з наперед підготованої папки). В деякі дні в мене в кожній кімнаті по “робочому” місцю. Людині “непосвяченій” схоже на звичайний (перепрошую на слові) “срач”, а мені реально помагає встигати більше, хоч і “почучуть”.

Єдина заминка з цим суперметодом – коли ж “доводити” речі до того недумального етапу?! 🙂 …ну, але про проблеми, як і обіцяла, вже наступного разу поговоримо.

А поки що, чекаю в коментарях смішні історії супермам, які найцікавіші ноухау в області мультизадачності у вас?  (або, іншими словами, що з чим ви пробували поєднувати, поки ваші дітки були малі?) 🙂