Відпустка в Словенії – частина 1

А пригадуєте я казала, що Словенія – казкова країна? Цьогоріч ми в тому переконались на 100%, провівши там незабутню літню відпустку.

Підозрюю, що в багатьох при цьому виникне питання: Словенія? А де це? А що там? ..принаймні саме такою, пригадую, була реакція абсолютної більшості людей, що цікавились нашими літніми планами. Тому відразу розповідаю… 🙂

Словенія – невеличка країна (певне, розміром як наша Львівська область) що примостилась між Адріатичним морем і Альпами, по сусідству з Італією, Хорватією, Австрією та Угорщиною. Країна абсолютно унікальна тим, що на малесенькій, здавалося б, площі там можна знайти буквально все! В першу чергу вражає словенська природа. В них є гарні високі гори, мальовничі озера, дуже багато цікавих печер, ріки, водоспади, навіть шматочок морського узбережжя свій є. Все це доповнюється чистенькими симпатичними європейськими містами та по-домашньому затишними селами. Друга річ, яка також запам’ятовується – то це словенська гостинність. Починаючи від їхньої туристичної інфраструктури, і закінчуючи посмішкою на обличчі кожного конкретного словенця, з яким ти зустрічаєшся.

Прості факти щодо туристичної інфраструктури. От приїхали ми з Андрієм в країну, фактично, не маючи часу особливо з нею “познайомитись” заздалегідь. Їхали чисто “експромтом”, мали 8 чи 9 днів до завершення візи, все що знали – хочемо не сидіти на одному місці, а трохи той тиждень країною поїздити. Глянули на карту; по-діагоналі проклікали офіційний сайт www.slovenia.info; вибрали декілька місць, де заночувати; зарезервували перші-ліпші готелі, та й поїхали. І абсолютно не почувались загубленими по приїзді! Адже в кожному готелі чи пансіонатику тебе готові обдарувати всеможливими картами, брошурами, анонсами, туристичними матеріалами, так що питання “куди тут далі їхати? що дивитись?” швидше модифікується “що ж з цього всього розмаїття вибрати?“. А далі втайпуєш в GPS адресу, і їдеш собі по вказівничках. Все промарковано, культурно, і знову ж таки, в кожному туристичному місці тебе чекають кілограми корисної макулатури, і усміхнені словенці, готові допомогти.

Щодо спілкування – то більшість людей, причетних до сфери обслуговування, чудово володіють англійською. На півночі, ближче до Австрії, багато говорять німецькою; на півдні, ближче до Італії – італійською. Ну а на крайній випадок – завжди можна спробувати порозумітись на словенській, вона багато в чому близька до нашої 🙂

Загалом, повторюсь, країна залишає по собі дуже теплі враження. Якоїсь невимушеності, гостинності і позитиву.

Ну а далі, власне, спробую якось шматками розповісти про окремі місця, де ми встигли побувати. Може, вдасться хоч частково передати вам смак Словенії, і “заразити” когось планами обов’язково туди завітати при нагоді 😉 

Першим місцем нашої дислокації в Словенії став Maribor – одне з найбільших міст країни, а, якщо точно, то друге по величині після Любляни (столиці, куди ми, на жаль, цього року не потрапили). При тому воно в рази менше за Львів, і по площі, і тим більше по населенню (нема навіть 100 тис. мешканців). Хоча ми обрали Марібор, як місце ночівлі, швидше через його зручне географічне розміщення  (недалеко від кордону з Угорщиною, якраз в напрямку гір і знаменитих словенських озер, куди ми планували потрапити), виявилось що там доволі приємно, і є на що подивитись, як в місті, так і околицях.

Саме містечко має симпатичну, досить компактну стару центральну частину, на одному з берегів річки Драви. Запам’ятовуються червоні черепичні дахи, гарна набережна, багато зелені. Одна з туристичних атракцій міста – найстаріша в Європі 400-річна виноградна лоза, що досі буяє і плодоносить.  Коли приходить пора збору врожаю, тут проводять різні винні фестивалі. А протягом року – можна дегустувати словенське вино, навіть з тої самої лози (правда, скільки коштує така розкіш ми не дізнавались).

Марібор називають містом університетів (навіть каналізаційні люки про це свідчать), а я його запам’ятала як місто здорового способу життя і спорту. Пам’ятаю, що його туристична мапа була “засипана” значками: а тут велосипеди, а тут гребля, а тут піші походи, а тут лижі, а тут ще щось… Багато парків і гори (хребтик Pohorje) поруч. Всеможливі способи дбати про власну фізичну форму. Ми навіть думали, що колись би цікаво тут побувати зимою і спробувати “лижі по-словенськи” 🙂

Зі слів рецепціоніста в готелі, я зрозуміла, що маріборці дуже люблять фестивалити, особливо в теплу пору року; організовують концерти, ярмарки. А в 2012, як виявилось, Марібор (спільно з декількома іншими словенськими містами) взагалі мав статус культурної столиці Європи. Якраз під час нашого перебування, там все “гуділо і святкувало” 🙂 Ми, скажімо, потрапили на відмінний концерт македонця Кіріла Джайковського з  різними музикантами – все безкоштовно і доступно, просто на набережній…

Далі ми по плану мали рухатись в сторону озер, заодно проїжджаючи цікавими “околицями”. Наприклад, одне з найзатишніших місць, яке ми відвідали – село Olimje. Здавалося б, це не з тих туристичних місць, куди люди цільово їдуть, але одне з тих, які залишають теплі враження і радість, що ми туди все ж потрапили. В Олім’є було три цікаві речі: старий монастир з дуже незвичним екстер’єром і гарною доглянутою квітучою територією (щось на кшталт маленького ботанічного саду);  місцева шоколадна майстерня; і ще ..оленяча ферма!

В монастир можна зайти всередину – подивитись на деякі з музейних кімнат (наприклад, колишня кімната-аптека), поспілкуватись з монахами, що й досі там живуть; купити собі якісь трави і настоянки місцевого виробництва. Потім приємно погуляти навколо, між підписаних різнобарвних рослин і квітів, поспостерігати за рибками в ставку, роздивитись зблизька незвичний словенський вулик (бачили такі в різних селах). А далі, через кладочку, по стежці – потрапити в Chocoladnic-у, затаритись місцевими смаколиками, і тут же їх сперіщити на відкритій терасі при вході 🙂

Ну, а  (мій улюблений третій пункт!) оленів можна побачити на сусідньому пагорбі. Заходиш через відчинені ворота ферми, і просто там, по обидві сторони дороги, на схилах, без всяких сіток і загороджень, гуляють “бембіки”. Я була щиро здивована, коли помітила перших оленів, які собі, за метрів десять від мене, переходили дорогу. Взагалі їх там доволі багато, виглядають доглянутими і щасливими, можна спостерігати і тішитись 🙂  (В мене залишилось супер-потішне відео звідти, як олені синхронно крутять хвостами 😀 ).

На самій фермі продають різні штуки місцевого виробництва (і не лише з оленини :)), наприклад мед, словенську версію медових алкогольних настоянок, різне варення, сушку. Ми купили баночку квіткового меду (вже доїдаємо), так от – він смакує вдвічі краще, бо щоразу коли я відкриваю слоїк, то згадую собі тих оленів 🙂

Далі в нашій подорожі було скількись-там кілометрів сільської місцевості між зелених пагорбів, безіменних сіл, церков. Нам подобалось отак їхати, і зупинятись просто на гарному повороті, і насолоджуватись краєвидами. А потім зголодніти, і просто посеред отої “глуші” надибати чудовий італійський ресторан, і потішити себе чимось  смачним.

Між іншим, ще дві речі які мене щиро вразили в словенській “глуші”: це той факт, що майже всі пагорби і поляни акуратно покошені, навіть якщо села на горизонті не видно (от уявіть Карпатську полонину, десь далеко від цивілізації. А тепер уявіть, що вона скурпульозно покошена, як футбольне поле. Дивина, ні?); і те, що, практично, кожна хата, навіть в найглухішому селі (а ми, повірте, далеко відхилялись від туристичних маршрутів) прикрашена квітами на вікнах. От відчувається якась господарливість і любов до прекрасного в цих словенів…

Ще ми цільово зробили нормальну таку “петлю” по гірських серпантинах в сторону Австрії, до справжніх альпійських вершин. Там була доза задоволення від кермування в екстремальних, але таких мальовничих умовах (мабуть, справжні автомобілісти таке зрозуміють ;)), і постійне відчуття, що “ми в відкритці” 🙂

На прощання, вже коли ми спускались в долину, гори подарували нам неймовірну вечерю на березі озера в районі Jezersko. Я, на жаль, вже не пригадаю як той ресторанчик і озеро називались (нас туди спровадили добрі люди, подорожні), але там було справді казково. Після цілого дня дороги, розміститись за столиками біля води; відчувати свіже повітря і вже вечірню прохолоду; на фоні – могутні і красиві гори; біля ніг – качечки гуляють; ще й поїсти смачно  – що може бути краще? 🙂

Далі ми “зависали” на, вище анонсованих, знаменитих словенських озерах – Блед і Бохінь, а потім поїхали на морське узбережжя, та й по дорозі бачили ще багато всього цікавого …але про це вже, мабуть, в наступній частині моєї розповіді 🙂

А на завершення першої частини, ще два слова про екскурсію в копальню металів, біля містечка Me?ica, де ми також побували в перші дні відпустки (вичитали, як і про більшість “пунктів призначення” в туристичній макулатурі, і заскочили про дорозі). Деталей про саму шахту розповідати не буду (бо вже й не пам’ятаю), але побувати там було весело. Найбільше мені сподобались маленькі вагончики, якими ми хвилин двадцять спускались під землю. А ще так матьоро, в спец. одязі, з ліхтарем, що працює від великого такого акумулятора, який треба нести на поясі. Ну і внизу досить цікаво, слухали гіда словенською, більш менш суть була зрозуміла.

Знову ж таки, що вразило – так це словенські дітлахи. Ми ходили з групою школярів, клас шостий, мабуть. А поводились вони, надиво, чемно, хоч крім гіда за ними ніхто не наглядав. І питання такі інтелектуальні ставили… Файні малі словенці, з яких виростають ті самі  доброзичливі великі словенці  😀

На цьому на сьогодні все. Досі не вірю, що таки спромоглась сісти і написати хоч щось! Моя словенська розповідь вже більше ніж пів року чекала в списку todo-шок.. 🙂

Сподіваюсь, наступна частина не забариться! 😳

п.с. Мій чоловічок недавно також “розродився” фото версією розповіді про літню відпустку! Більше знимків про сьогоднішні місцини тут: 

Maribor – Slovenia
Trip to Olimje – Slovenia
Trip to Lakes via Slovenia North Hills
Mine In Me?ica, Slovenia

 п.п.с. Наступні частини розповіді:
Частина 2. Озеро Блед
Частина 3. Озера, Печери, Море і не тільки