Якось десь читала про корисну вправу для тих, хто переживає важкий період в житті, чи ніяк не може «знайти себе», чи просто втомився від буденної рутини і потребує підзарядки життєвих сил. Порада була проста: усамітнення і тиша. Виділити собі день, чи хоча б декілька годин, щоб провести їх з самим собою, в повній безмовності. Піти в якесь тихе місце і намагатись абсолютно ні про що не думати, ні з ким не розмовляти, не слухати музику, а просто сидіти собі в цьому умовному «вакуумі» достатньо довго, аж поки в голові не проясниться і не відчуєш прилив мудрості і сил 
Не впевнена, що ця порада однаково дієва для всіх людей, але зараз маю нагоду переконатись, що особисто мене тиша справді дуже заспокоює. І не те щоб в мене був важкий період в житті (якраз навпаки – дуже світлий період!). Просто так складається, що тимчасово з’явилось багато вільного часу, який можна проводити як заманеться. І я з насолодою викроюю для себе великі шматки тиші та усамітнення, бажано в якомусь приємному місці…
Сьогодні провела декілька годин гуляючи осіннім лісом (незвична розкіш для закостенілого «офісного щура», що навіть містом прогулятись не завжди мав час :)). Дихала смачним, вже трохи навіть морозяним, повітрям, розглядала дерева, листя, пташок. Нікуди не поспішала. Ні про що особливо не думалось, не хотілось ні читати, ні малювати (хоч в наплечнику мала все: і килимок – присісти, і книжку – почитати, і альбом – помалювати, і перекус – якщо зголоднію). Хотілось тільки ловити обличчям проміння сонця, дивитись на приємні коричнево-стримані кольори, спостерігати за грою світла і тіні між стовбурів дерев… Насолоджуватись вищезгаданим «вакуумом»…
Після прогулянки верталась в шумний світ з відчуттям неймовірної безтурботності і легкості. Вельми успішний сеанс тишетерапії вийшов
п.с. Цілком можливо, що вже скоро мені почне бракувати шуму-гаму-спілкування, в якому я постійно жила останні купу років, але наразі почуваюсь дуже комфортно в своїх нових тихих буднях. В новому ритмі, з новими відкриттями, і зовсім іншими «перемогами» і досягненнями дня – от як декілька гарних кадрів з прогулянки (замість, скажімо, сотні опрацьованих робочих мейлів, і десятків вирішених питань на робочих зустрічах)…
Таке от дивне, синусоподібне життя.
Мав нагоду спостерігати одну пані, як мінялось її життя, і як вона це сприймала. Цікаво як в тебе буде)))
Це, так би мовити, затишшя перед бурею))
Нажаль такого вільного часу щоб навіть добре виспатись, я не мала, так що насолоджуйся!
От і мені цікаво “як воно все буде”
Наразі насолоджуюсь (mmm)
А я в суботі декілька годин каталась на велосипеді, як ніколи, закутана в шапку і шалик. З музикою у вухах. Сам смак у тому, що можна на повну підспівувати, ніхто скоса не гляне, бо ж розсікаєш простір швидко
Христю, дякую за транспорт