Зазвичай я ділюсь з вами всякими позитивними штуками з свого життя. А сьогодні от розповім про прикрий epic failure який підіпсув мій п’ятничний ранок…
Почну здалека. Є в нас, в батьків, дача під Новим Роздолом. Залишилась від бабусі і дідуся. Їздимо туди на вихідні відпочивати, проводити час “на природі”. Городів і надмірної рослинності ми там не ведем (сказано ж: відпочиватu, а не спину гнути), але є деревця, кущики там всякі – урожай є з чого збирати 🙂
За останні роки понавиростало багато дерев аличі, і батьки надумали зрізати декілька. А вони якраз плоди скинули, добре вродили, ..ну і пішли під зруб незаслужено. Подивилась я на це все, і загорілась світлою ідеєю – зібрати ту всю аличу і зробити з неї якесь мега-бомбезне варення для всієї сім’ї. ..ну, майже як передсмерте бажання деревця виконати, розумієте.. 🙂
Назбирала цілий великий міх жовтеньких плодів, завезла домів і почала джемову епопею. Відразу треба сказати, що я в житті ніколи закрутками не займалась, і в тій справі повний дуб. Відкрила парочку рецептів в інтернеті: ніби все просто, зварити, цукор додати, ще поварити – і в банки. Але, як кажуть, простіше в пісні співається, ніж в житті робиться..
Розтягнувся той весь процес майже на тиждень (з роботи пізно приходжу, так що одним махом ніяк не виходило): помити, зварити, від шкірок і кісточок відділити, знов поварити, а ще ж цукор купити – і з цукром поварити.. А посуду великого нема, то треба з купою каструль бабратись.. і вся кухня липка, в залишках аличі.. Ну, можете собі уявити. І весь цей час мене гріла одна єдина думка: як я роздаю маленькі баночки з варенням своїм рідним, вони куштують і прицмакують від радості.
І треба сказати, що в якийсь момент, моя алича, після додавання цукру та імбиру (а особливо імбиру!), смакувала зовсім добре. ..тільки от консистенція рідкувата була – на хліб не намажеш. І тоді я вирішила, поварити свою аличу ще хоч-трошки, щоб вона побулькала, водичка щоб випарувалась, а варення загусло.
…і воно таки загусло. а ше потемніло. …і до мого неймовірного розчарування стало абсолютно неїстівним 🙁 їдким-їдким, що й чайної ложечки не з’їсти.
І тоді мене вперше за довгий час пробило вранці плакати (точно-точно! натуральними крокодилячими сльозами)! 😥 Ну, бо, стільки праці вкладено, стільки надій на мою аличу, і такий жалюгідний результат! 8 літрів неїстівної шняги! 😐 ..так гірко-гірко стало. ..траурна процесія за участю Хриськи і великих баняків з горе варенням…
..Вже тепер, день по тому, згадується про все це з посмішкою 😀 Ну, подумаєш, просто ще одна кулінарна невдача, з ким не буває. Але вчора зранку горю моєму не було меж.. 🙂
Для чого я це пишу? Не знаю, можливо в когось теж день не вдався. Хотіла сказати – у всіх стаються невдачі. І, може, навіть, вас засмутила значно менша прикрість ніж моя нездійснена аличева мрія 🙂 Треба нам вчитись ставитись до всього по-філософськи, і навіть невдачі сприймати з посмішкою 🙂
п.с. Вчора зарікалась, що ніколи більше не буду братись ні за які варення! а сьогодні думаю: може спробувати вдруге? якщо раптом в когось є безпрограшні рецепти (бажано з додаванням імбиру! :)), то кажіть…
не варто було все викидати, багато часнику, червоного перцю, кінзи — і був би чудовий соус ткемалі! як на мене, алича лиш на це і годиться.
а спробувати вдруге — обов’язково. (хоч можна не одразу так грандіозно, напевно, і тоді навіть, не дай боже, фейла не буде такою епіковою)
тю – регулярно щось псую
п.с. радий що написала 😉
Христя, приїжджай до мене на майстер-клас приготування (Тернопіль же недалеко). Після нього тебе уже ніколи не будуть мучити подібні думки (зате їсти ти теж уже не захочеш =))
Еге ж приїжджай в Тернопіль 😆
Христя, з першого разу тай таке затіяти, думаю що мало б кому вдалось з успіхом. Тобі 5+ за саме бажання!
Я памятаю свій перший “пляцок”, він був більше на пластилін схожий – я не додала нічого розпушуючого. Навіть сусідський собака не хтів їсти..
зеленКава – як приємно тебе тут бачити знову! 🙂 ..і чому я зовсім не здивована, що ти – кулінарний геній? 🙂
Alex – та я теж регулярно.. але не в таких масштабах. До сліз мене раніше кулінарні поразки не доводили 😀
Їжачок – в Тернопіль давно збираюсь 🙂 в мене там дорога Семочка з чоловічком живуть 🙂 ..правда так і не зрозуміла – ти направду майстер кулінарії, чи навпаки? 😉
Julie – мені так подобалось, коли ти про свою першу Паску розповідала, і про інші кулінарні перемоги 🙂 ..так, головне – пробувати. Інакше ніколи не навчишся 🙂 ..може варто було відразу важку артилерію в особі хресної мами залучити. Надто пізно я з нею радитись почала цього разу 😀
п.с. А знаєте, що мене ще більше добило в цій історії? Коли буквально на тому ж тижні, мій менеджер – Енді (для посвячених) приніс в офіс дві банки смачнючого варення власного виробництва!! 🙂 отут я подумала – світ точно перевернувся. Я – кобіта, не змогла побороти аличу, в той час як мій манагер-мужчина таку смакотищу замутив! 😀 божевілля якесь 🙂
Я не проти спробувати твого витвору :). Будемо пробувати у “день сестер”, а тоді я тут накладу вето на твою публікацію 🙂
пізно. витвір вже не з нами. 😕