Linchpin. Книженція.

Хуух, прочитала. Читала, як воно з деякими книжками буває, запоєм, ковтаючи великими шматками.  Чергова книженція Сета Годіна Linchpin, яку я викупила собі в справжній гамериканській книгарні в NYC. Така собі мотивуюча бізнесово-світоглядна робота, після якої (то певно фішка автора!) хочеться щось робити, рухати, міняти на краще.

Знаю, що переказувач книжок з мене такий собі (часто буває, що сама розумієш, а пояснити іншим не можеш. ..може бо читала англійською, а пояснювати українською доводиться..), але спробую передати основну ідею.

Отож, цього разу йдеться про так званих людей-linchpins (гугль перекладає це як “чека”, але в даному контексті, думаю, ближчим буде значення “ланка”, “скоба”, або щось схоже), що є незамінними в кожній організації. Люди, які своїм ставленням до роботи, своїм унікальним підходом до справи, своїм мистецтвом творити щось нове і краще ніж старе, фактично тримають на собі компанії, організації, команди. Напротивагу людям-cogs, які є просто гвинтиками великого механізму, що добровільно обрали стратегію: “виконувати інструкції“, “робити рівно стільки, скільки положено і не більше“, “сприймати роботу як механізм заробляння грошей, від дзвінка до дзвінка і без геройства“.

Автор вірить, що час конвеєрів, фабрик і відповідно “гвинтиків” вже проходить. І щоб почуватися добре в сучасному світі треба вибирати для себе позицію незамінного, по-своєму унікального, сильного гравця linchip-а. Далі більше: Годін перевизначає для себе поняття art (мистецтво), називаючи цим словом акт дару здійснений однією людиною, що здатний змінити іншу людину, яка отримала цей дар. І він вірить, що кожен з нас на своєму робочиму місці (незалежно від специфіки нашої роботи і нашої професії), чи поза ним, кожен – може творити таке мистецтво. Віддавати іншим людям більше, ніж вони очікують.  Вкладати в свою справу душу. Робити те, що видається правильним, навіть якщо ніхто цього не просив.

Як приклад, можемо згадати про продавців, які не жаліють привітних слів покупцям, хоча їм за це не доплачують. Або про рідкісних викладачів університету, в яких можна дуже багато навчитись, тільки завдяки тому, що вони роблять свою роботу правильно, ставляться до студентів правильно, навіть якщо це займає в рази більше часу і нервів. Та й в себе на роботі, впевнена, кожен розпізнає тих “зв’язкових”, ключових людей без яких не було б магії. Бо тільки вони вміють вибудовувати людські стосунки, вони ініціюють зміни, вони вкладають частинку себе в справу. І тому вони незамінні.

І хтось може подумати, що ця незамінність – в генах, чи в особливих талантах людини. Але книжка Linchpin переконує, що геніями не народжуються, ними стають. І це позиція кожного з нас: як поступати, до чого прагнути, як ставитись до життя. Добровільний вибір, який ми можемо зробити, переступаючи через внутрішні інстинкти, які радять “не висовуватись”, не ризикувати, не виходити з зони комфорту. Той голос можна подолати, і почати робити свої дари навколишнім, творити своє “мистецтво” в цьому світі, стати тим, кого називають незамінним.

Отака приблизно ідея. Хтось скаже “промивання мозку”, “демагогія”, але такі книжки мене справді надихають. Як і попередня робота Годіна Tribes, про яку я вже колись писала, Linchpin з розряду моїх “батарейок” для натхнення. Читаєш, і постійно здається, що автор звертається особисто до тебе. І пише саме про твій-ТВІЙ! потенціал. І саме тебе питає: Are you indispensable? 🙂

Коротше, кому з львівських цікаво, і не в напряг читати англійською – можу дати почитати. 😉

п.с. А вас (так, ВАС! :)) яка книжка надихає на подвиги? Ділимось мікстурами…