Про холостяцьке життя

Маю новий досвід – два тижні холостяцького життя! Вперше за роки шлюбу відправила чоловіка в відрядження, а сама лишилась “на хазяйстві”.

Досвід, направду, новий і незвичний. Раніше, я й дня не жила одна: в батьків завжди була повна хата людей, з батьківської хати відразу переїхала в сімейне гніздечко, де вже жили вдвох, в студентські часи також не довелось жити по гуртожитках, навіть в відрядженнях я рідко коли жила сама.

А тут таке. Два тижні заправляла сама вдома. Зробила висновки: холостяцтво – то не для мене.

І так, короткий список того, що б сталось, якби в мене не було чоловіка:

– Я б їла, певне, двічі на тиждень. Або й взагалі перестала їсти (як в тому анекдоті про жида, який заморив собаку голодом і бідкався: “шкода, що здохла. ше би два дні  і вже б звикла без їжі!“). Бо як же це можливо змусити себе готувати тільки для себе самої? Якщо є кого пригостити – то інша справа. А заради власного перекусу – сумнівно.. Хіба шмат канапки якоїсь, чи мюслі… 😳

– Думаю, прибирала б не частіше ніж раз на місяць. І постіль не збирала б. І одяг на полиці не розкладала. Бо який зміст? Якщо мене влаштовує гармидер, а завтра все-одно насмічу, і знову треба постіль буде розстеляти, і одяг з полиці витягувати… 🙄

– Взагалі, вдома я б бувала рідко. Не дуже люблю бути сама, тому знаходила б сотні приводів або гульнути десь допізна, або вгостях зависнути, або на роботі до півночі. Ну, в крайньому випадку – запрошувала б гостей щотижня. 😛

– Ну хоча ні, є ще варіант: я б до ранку сиділа в інтернеті. Чаталась б з такими самими неприкаянними холостяками, та іншими лобуряками. Час від часу не лягала б спати взагалі!  👿

– Ну, відповідно і вставала б я ближче до обіду. Не раніше 10:00 точно! Перевірено двома тижнями намагань встати раніше. Які там само-установки? Які будильники? Навіть якби вдалось десь-колись продерти на хвильку очі раніше, то змусити себе злізти з ліжка точно не вдалось би… 🙄

– Їздила б по місту я на маршрутках. А частіше на таксі. Певно, би розорилась через декілька місяців, і переключилась на 3-й автобус (такий класний ЛАЗ в нас запустили з Рясного до церкви Анни).

– Стала б абсолютним деспотом на роботі. Вимагала б мало не круглодобової праці від своїх підлеглих і колег. Бо ж холостяк сім’янина не зрозуміє. “І взагалі, які можуть бути справи сімейні, якщо дедлайн горить?!” (дехто таки постраждав в напружену робочу ніч з неділі на понеділок  😳 )

– А зрештою, я би певне подалась  в доброчинство. Бо в житті треба про когось піклуватись. Щоб ті дні, які так швидко тікають, не здавалися потраченими надаремне. Обов’язково треба когось ще.

Ну, що, як вам такий образ замореної життям холостячки? Худої-голодної, з темними  кругами під очима, нервозно-стервозно-деспотичної, непунктуальної, загубленої  в цьому житті людини? ..Навіть блог “Жовті окуляри” мені б не пасувало вести. Швидше якісь саркастичні нотатки холостячки!  😛

Одним словом, добре мати сім’ю, добре мати чоловіка, добре мати дім, в якому несамотньо, а навпаки затишно вдвох (/втрьох/вчотирьох…). Приготувати смачну вечерю на двох (сьогодні в нас вдалий експеримент: новий рецепт овочевого рагу!), поїсти з винцем, подивитися сімейний серіал перед сном, побалакати про життя при виключеному світлі, спокійно заснути, а на ранок встати з свіжою головою і гарним бойовим настроєм на новий вдалий день! 🙂