Фото Linera_68
Вже місяць я живу і працюю в Києві. Напевне, вже можна поділитися першими враженнями і роздумами про мої столичні будні (саме будні, бо на вихідні я, майже щоразу, тікаю додому, до Львова ;)). Я свідомо не поспішала з цим дописом, все чекала, коли ж в мене сформується чітке відношення до незнайомого мені міста (коли я зможу сказати своє “фе” або навпаки – своє “супер” :)). Та як не дивно, однозначного “діагнозу” і досі немає..
Зізнаюся чесно, їхала до Києва зі своїм давнім негативним стереотипом про цей мегаполіс, в якому, вже при в’їзді, в мене щоразу з’являлось відчуття власної мурашиної незначущості. І, з однієї сторони, Київ підтверджує цей стереотип, а з іншої сторони – то тут, то там, раптом відкриває свої несподівані позитивні сторони.
Напевне, щоб остаточно визначитись чи це місто “твоє” чи “не твоє” потрібні не тижні, і не місяці, а, швидше, роки. Якось я їхала в купе з львів’янкою, яка навчається на 4 курсі одного з київських ВНЗ. Дівчина зізналась, що на першому курсі – страшенно скучала за домом і думала про себе: “Жити в Києві після навчання? Та нізащо!“. Після другого курсу думка змінилась: “Жити в Києві? ..Можна подумати..” . А вже тепер вона думає: “Поїхати з Києва жити де-інде? Про це навіть не може бути мови!“. Столиця аж 4 роки непомітно і поступого закохувала в себе студентку 
Протилежну історію розповів недавно співробітник, який також вчився, і, перший час після закінчення навчання, працював в Києві. Пізніше, через деякі об’єктивні причини він, переїхав назад до Львова. І каже, що: “Тільки після повернення до Львова я усвідомив наскільки тиснула на мене столиця, і наскільки морально важче мені було там жити“.
А я тільки починаю знайомитись з Києвом, і зараз спробую накидати декілька штрихів про наше знайомство.
Перше, що кидається в очі – столичний темп життя, значно швидший, ніж в рідній “провінції”. Пішоходи, що постійно поспішають, безперервний рух автомобілів, відчуття нестримного бігу часу, яким автоматично заражаєшся і ти – і теж починаєш кудись не встигати, добігати, поспішати.. В Києві я вперше стикнулась з людськими корками! Наприклад, світлофорними пішохідними корками – коли ти чекаєш на зелене разом з двадцятьма іншими людьми, і зовсім не факт, що ти встигнеш перейти дорогу з першою “порціїєю” людей. Або ліфтовий корок – коли в багатоповерховій офісній будівлі, на початку робочого дня, 6 ліфтів не справляються з напливом бажаючих піднятись на свій “надцятий” поверх.
Ще одразу звертаєш увагу на різнобарвність жителів Києва. Люди всіх прошарків суспільства, всіх кольорів, мов, стилів життя, думок і переконань. Людей просто неймовірна маса – і можна знайти кого-завгодно, “від злидаря до принца” – все, як за розподілом Пуасона Зрештою, на те вона і столиця, щоб акумулювати в собі всіх і вся. У Львові також багато приїжджих, але все ж народ якийсь “однорідніший” чи що…
Робочий день в Києві починається раніше. Спочатку я думала, що справа в працелюбності киян, але може бути, що причина банальніша – просто сонце тут встає раніше, і організм якось сам перебудовується під той новий графік. Я прокидаюся десь шоста-пів сьома без будильника (хто там називав себе совою?..). Прокидаюся – а за вікном вже по повній шумлять машини, пролітаючи кудись по справах. ..До речі, коли я засинаю, то машини також все-ще там – летять в обидва напрямки. Мабуть в Києві принцип такий: якщо купа машин летить – то це спокійний дорожній рух. Якщо купа машин стоїть – то це година пік
Із прикрих відмінностей східної і західної “столиць” – мова. Як не гірко, більшість часу перебування в Києві я звідусіль чую російську мову, або в кращому(?) разі якийсь україно-російський суржик. Гірше того, мені самій доводиться майже постійно розмовляти російською, бо працюю в команді (і живу на квартирі) з дівчатами з Мінська, які не зовсім вловлюють українську. Одним словом, дійшло до того, що я здивовано озираюсь на вулиці, коли звідкись долинає українька фраза. Майже як зустріти “своїх” десь за кордоном. І це в столиці України. Сумний парадокс.
Та й взагалі, київська версія мене не зовсім схожа на львівську. Треба не лише говорити “як всі”, але й виглядати так, щоб не вибиватися з загальної маси “ділових людей” (а столичні “ділові люди” – ще ті модники!). Працюю я в ролі бізнес-аналітика, багато часу проводжу в офісі замовника – тут не одягнеш улюблені кольорові кеди, а тільки офіційні туфлі; не зручну капішонку, а випрасувану ділову сорочку; не протерті джинси, а штани зі “стрілками”
Та не зважаючи, на всі ці чужі мені речі, недавно сталась дивна штука. В один з перших днів літа, коли я чимчикувала на роботу після чергової зустрічі з замовником, тягнучи на плечі важкенький робочий ноут, вистукуючи туфлями по асфальту мимо неперервного потоку машин я відчула себе ..добре. Кудись ділась спантеличеність перших тижнів, неспокій і поспіх. Я подумала: “Я тут. І все йде більш-менш по плану. Все добре“. Хіба не я завжди казала, що все залежить від того, як ти сам ставишся до ситуації? Навіть якщо доводиться грати роль, а не бути собою. Навіть якщо незвично. Навіть якщо не почуваєшся в цьому місті, як вдома.
Обов’язково треба помічати хороше. Красиву київську архітектуру; квітучі каштани; високе небо; тополині пушинки-щастячка; смачнезний хліб з приватних пекарень (і чому в нашому “Сільпо” такого нема?!); позитивні плакати в метро “Сьогодні твій найкращий день”; можливість спілкуватися з різними цікавими людьми; можливість навчитися чогось принципово нового.
Хто-зна, може коли закінчиться мій кілька-місячний київський проект, мені буде бракувати і того темпу, і новизни, і шуму машин зранку за вікном? Подивимось…
p.s. Akhe.info організовує естафету “столичних вражень”. Так що, якщо комусь також довелось недавно побувати в Києві, чи іншому мегаполісі – приєднуйтесь до естафети і розповідайте про свої враження!
радий за тебе! А де і ким працюєш в столиці???
мені знайомий столичний темп життя, і одного разу я мав можливість назавжди лишитись в тому темпі але мені це було не по душі.
Попередній коментар то мій
як довго я чекала цього допису)))))
як на мене зараз ця цифра наблизилась до 50%. АЛЕ! я так зрозуміла, що ти буваєш лише на роботі та в містці проживання (+ дорога до роботи/вокзалу). Цього мало. Шкода що на вихідні тікаєш, я б тебе вигуляла)) можливо таке враження пов’язане з незвичністю до російської, і звичністю до української. і тому в нас протилежні результати. я постійно тішусь, коли сиджу в ресторанчику чи пабі і 80% відвідувачів не розмовляють українською і офіціанти навіть якщо російськомовні, то з ввічливості переходять на українську.
лише два коментарі покищо))
1. рух. завжди дивно від львівян такі враження чути, бо маю власний досвід проживання у Львові у звичайні будні і спогляданння того пекла, яке робиться на вулицях вдень. абсолютно те саме лише на меншій території.
2. мова. Київ багатомовний. і якщо чесно то російську тут можна почути в тій же концентрації, що і англійську. шкода, що значний ріст україномовності спостерігають лише кияни
А завжди дивувався чому друзі, шо переїхали жити в Київ почали вести свої блоги російською. тепер не дивуюся)
Filin
а от я не розумію. поясни мені чому люди, які спілкуються все життя українською потрапляючи в Київ про це забувають? чому вони згадують про неї лише розмовляючи з батьками? а іноді навіть тоді не згадують?
А я чекав коментарів від Зимової :),
Доречі кілька моїх знайомих після 5 років навчання в києві і ще пару років життя в Києві, переїхали до Львова, кажуть ту життя повільніше і від того трішки приємніше, бо задоволення розтягується
2zymova
я коли жив в російськомовному оточенні(у Львові) теж говорив російською з друзями.
Я старашенно не любю розмовляти різними мовами з людьми.
А переконати їх всіх говорити українською неможливо.
Вже досить довго я в україномовному оточенні і мені комфортно і легко.
І пишу блог українською.
а вони почали писати тому що мабуть 80-90% їх читачів російськомовні. і якшо вони пишуть не для себе, а для друзів то це мабуть тому.
хоча я не певен шо змінив би мову
2zymova – в мене і справді є свій типовий “маршрут”, так що звісно вибірка киян не репрезентативна. тим не менше, це те, з чим мені доводиться стикатись..
до речі, на ці вихідні я залишаюся в Києві, навіть чоловіка переконала приїхати вгості. підемо вигулюватися, щоб отримати більш обєктивне враження
>> а от я не розумію. поясни мені чому люди, які спілкуються все життя українською потрапляючи в Київ про це забувають? чому вони згадують про неї лише розмовляючи з батьками? а іноді навіть тоді не згадують?
пригадався епізод, коли ми вперше зустрілися з замовниками, і, в принципі, була можливість спілкуватись українською (бо дівчат з Мінська ще не було). Після декількох фраз українською з моєї сторони і фрази “Извините, что?” у відповідь зі сторони замовників, я зрештою здалась і перейшла на російську. :oops: ..потім трохи жаліла про це..
…мабуть людям просто важко бути білими воронами.
Filin
Я теж з росiйськомовними друзями розмовляю росiйською (так само як з англомовними англiйською, з франкомовними французькою). Це норма ввiчливостi. Але вони чудово можуть читари мої україномовнi дописи. Просто потiм важко читати та слухати подiбнi коментарi про мову Києва, якщо самi ж україномовнi НЕкияни перходять на росiйську.
chrishoneybee
То може ми з Олегом до вас приєднаємось i нарештi познайомимось офф-лайн? :))
Робота є робота, тут є фiнансовий прiорiтет. Але в повсякденному життi? В мене на колишнiй роботi теж аудиторiя здебiльшого росiськомовна, але спокiйно з одними колегами росiйською, з iншими українською. Батьки в мене росiйськомовнi, ми з кохамин україномовнi.
Є питання стосовно норми вічливості. І то не сарказм чи стьоб, а реально мені цікаво як тре робити.
Допустимо в повсякденному житті основна моя мова українська, але я ідеально володію російською, в мго співрозмовника з точністю до навпаки.
Виходить що в будь-якій комбінації хтось буде не вічливий?
Dyak
Мммм таких випадкiв в мене немає))) зазвичай мою мову спiлкування вони знають не настiльки досконало як я їхню))
Напевно ввiчливо буде розмовляти мовою того в кого ти в гостях/хто запросив на зустрiч/зателефонував/почав розмову.
а в мене таких випадків по 40 на день.
думаю, якщо обидва співрозмовники розуміють обидві мови, то байдуже хто якою говорить. я он раз з білоруською дівчиною говорила: я українською, вона білоруською – і нічого, порозумілися
на роботі в нас є товариші, навіть у Львові, в яких рідна мова російська – я нічого проти не маю, але говорю з ними українською – вони ж її чудово розуміють…
та. я шось зовсім не люблю швидкого темпу життя (принаймні те, шо пов’язане з роботою). мені, навіть, у Львові хочеться повільніше…
найсмішніше, що робоча переписка (письмова) взагалі англійською вся ведеться
..хоча добре. а то писати російською – це для мене взагалі вищий пілотаж..
>>Робочий день в Києві починається раніше.
думаю причина банальна – нема близьких, з якими можна засидітись, чи поснідати… ти в чужому місті, що тобі тут робити? встаєш і йдеш працювати, от і все
>> працюю в команді (і живу на квартирі) з дівчатами з Мінська, які не зовсім вловлюють українську
працюю і кожного дня спілкуюсь з хлопцем з Мінська… раніше розмовляли російською, а недавно от почали я йому писати в скайп укр., а він мені білоруською… і всі чудово розуміються!
>>столичні “ділові люди” – ще ті модники!
була б ти в ролі програмера, чи тестера, а не бізнес-аналітика (пре-сейла грубо кажучи) носила б те саме… тут нічого нового, програмери вдягаються в те що зручно від Каліфорнії до Індії
>>Обов’язково треба помічати хороше
100%
P.S. що за співробітник такий
Dyak
де ж ти стільки набрав?)))
chrishoneybee
а чому саме англійська? ну я колись працювала в компанії з американським капіталом, то там зрозуміло. а у вас що?
ну а розмовляти залежить з ким чи то друзі, чи то колеги, чи то начальник))
tester
а в Києві живуть лише люди з іншого міста чи кияни не працюють?
zymova
на роботі
Dyak
а точно. в мене теж на роботі. повнор таких учнів, які понтуються і кричать, що вони русскіє, а тієї російської і не знають зовсім.
ггг, згадав, “я па расійськи размавляю бєз памілок”
zymova
>>а в Києві живуть лише люди з іншого міста чи кияни не працюють?
Ні, а що я таке комусь казав? Просто Христя йде на роботу рано, і бачить таких самих “ранніх” птахів
А йшла б пізніше, то бачила б “пізніх”… В такому великому місті вистачає усіх категорій.
Dyak
То вже більше на білоруську схоже
tester
можливо і тому в неї таке спостереження, я не в курсі. але в Києві дійсно робочий день починається раніше))
Можу сказати тільки одне – я не люблю Київ і це ніщо не змінить. Я люблю провінційний спокій. А якщо б можна було провести нормальний інет до моєї бабці, що живе біля лісу – то я б і там жив.
Ех, важко щось сказати, бо для того, щоб полюбити місто, мені треба пожити в ньому хоч кілька тижнів. А я в Києві лише проїздом по кілька днів буваю. Того не дуже люблю…
І мовне питання перші рази шокувало. Якось мене навіть запитали, щоправда, не кічове питання, чи я зі Львова, а модернізованіше: «Ви случайно нє із Вінніци?» І я подумала, що, мабуть, про Вінницю ще чогось не знаю.
А взагалі, головне, щоб ти там весь цей час почувалася комфортно і щасливо.
Serjart
а це нормально, бо це не твоє місто. любити чуже не обов’язково. мені подобається Львів, я дуууууууууууууже люблю Тернопіль, і милими є ще багато міст та місць в Україні, але то все не рідне і чуже. Київ то як батьки — любитиму завжди і будь-яким на вигляд, бо він в мене в серці справжній і залишиться.
Все відносно, в мене от однокласниця переїхла в Київ вчитися, а потім і працювати залишилась. Приїхала на зустріч однокласників і що б ви подумали, після наших наїздів і вмовлянь – “говори українською!” вона видала – “я уже по другому не могу…”. Отак і зросіянилася.
)”штокають”, “дакають”, “какають”. Таке життя.
Це від людини залежить, і тільки нам самим вирішувати як себе вести в тому чи іншому оточенні. Так на папері і тут у Львові всі герої, а попадають в оточення російськомовних співрозмовників і (сорі за слова , але так кажуть
2tester
а робочий день таки починається раніше. в нашому Київському офісі в 9:00 буває більше людей, ніж в Львівському о 10:00
chrishoneybee
а в мого батька роб день починається о 8й ранку, і всі приходять вчасно
все залежить від компанії і правил, а не міста
тому я і порівнюю одну і ту ж компанію в різних містах
tester
в Києві на роботу починають їхати вже о 5.40
якщо вже мірятись))), то в мого тата о 7-й починається робочий день.
також в Києві значно більше цілодобових закладів
Тільки сьогодні побачив, що з’явився новий пост.
Про учасників естафети обов’язково напишу у наступній частині про поїздку до столиці. Тим паче я там був на день міста.
Мій товариш вчився у Києві більше 4-х років. В цей час він там працював на різноманітних роботах. Хотів залишитись у столиці по закінченню навчання. Та вирішив повернутися до коханої дівчини у провінцію.
Одружився, знайшов хорошу роботу і радіє життю.
Кожен обирає сам, що для нього краще:
Швидкий темп життя, кар’єрний зріст, гламурні гулянки та шоппінги у найдорожчих бутіках.
Або ж розмірене життя у рідному провінційному місті. Сімейні розваги та насолода від спокійного життя.
2Верблена
Просто у Вінниці у вжитку жорстокий суржик) І деяким людям тяжко його відрізнити його від української мови
Я був у Києві не дуже багато, але перше враження в мене якось не дуже. Якось Львів рідніший, хоча я в ньому і не народився. Мені приємніше бачити у центрі міста неформалів і та інших звичайних людей, ніж представників “вищого сорту”
Та від історій про “щоб добратись в універ я спочатку їду годину до метро маршруткою, потім… ” мені якось моторошно 
Благо, що у Львові для програмерів ще роботи хватає, тож поки нікуди не планую рухатись.
Знаєте, якщо всі ввічливі україномовні перейдуть на мову співрозмовника, то українську мову важко буде десь почути
Я дев’ятий рік у Києві і спілкуюся виключно українською. Навіть коли на мене тиснули, я впоступалася не більше 5 % російської!