Мої жовті окуляри

Сьогодні прочитала вельми потішну історію про німецького генерала фон Мольтке, що керував пруською армією в 19 столітті, і розробив цікаву систему класифікації своїх офіцерів. Він ділив їх на 4 групи:

• тупі і ледачі
• кмітливі і активні
• тупі і активні
• кмітливі і ледачі

Першій групі людей – тупим і ледачим – генерал доручав монотонну, просту роботу. Їх можна було залишити без нагляду, зовсім не турбуючись про наслідки.

Люди з другої групи – кмітливі та активні – вважалися схильними до зациклення на мікроменеджменті, а отже нездатними стати справжніми лідерами. Ці офіцери були прекрасними виконавцями доручень будь-якої складності, але майже ніколи не доростали до роботи в генеральному штабі.

Представники третьої групи – тупі та активні – вважалися трохи небезпечними, адже своєю непродуманою активністю часто створювали проблеми швидше, ніж їх можна було вирішити. Таких офіцерів не можна було залишати без нагляду, і найчастіше їх просто звільняли.

І нарешті люди останньої групи – кмітливі і ледачі – на думку генерала, були найкращими кандидатами на високі звання та посади. Адже вони достатньо розумні, щоб збагнути, що саме необхідно зробити далі. Але водночас ледачі, а отже схильні до найпростішого вирішення ситуації, що вимагатиме від них найменше зусиль. Максимальний ефект з мінімальними затратами. Ідеальна формула.

Висновок з байки: щоб бути гарним стратегом та добре справлятися зі своїми обов’язками (а особливо обов’язками менеджера), треба мати здорову (=продуктивну) лінь, яка, до речі, споконвіків була джерелом прогресу. Не треба намагатися зробити все і зразу, або завершити кожнісіньку справу ідеально. Треба зробити МІНІМАЛЬНО достатню кількість дій, що дадуть бажаний результат. 

Так що лінуємося на здоров’я!

п.с. а  історію я прочитала тут.

життєві уроки, робота