Вчитися, вчитися і ще раз вчитися!

На одному подиху прочитала нову книжку Джеймса Баха (James Bach), “Bucaneer-Scholar” (яка тимчасово доступна для вільного скачування тут). Йдеться про самонавчання, про способи пізнання світу і побудови власної освіти (освіти в набагато ширшому значенні, ніж про яку прийнято говорити).

В цій книжці автор розказує свою історію життя, яка завжди була пов’язана з прагненням вчитися (незважаючи на той факт, що він покинув школу в старших класах і ніколи не навчався у вищому навчальному закладі). Він ділиться своїми “Великими Секретами”, відкриттями які він зробив, в намаганні віднайти найгармонічніший спосіб вчитися і розв’язувати складні проблеми.

Книжка дуже образна – побудована на порівнянні вільного мислителя-учня з бравим піратом часів сімнадцятого століття, який прокладає свій шлях в морі інформації і знань сучасного світу.  Ще книжка доволі особиста, з деталями про сім’ю автора, фактами його дитинства, навіть приватними листами – що робить її насправді цікавою і живою (такою яку можна прочитати на одному подиху).

І що найважливіше – вона змушує задуматись над тим, як розвиваюся Я. І чого я хочу від своєї особистої освіти (знову ж таки, в широкому значенні).

Насправді, мені подобається вчитися, пригадую з яким ентузіазмом я розповідала всім навколо нові астрономічні факти, про які я прочитала. Мені подобається випадково знаходити гарну книжку, чи блог, який мене здатний здивувати чимось новим для мене. Мені подобається думка, що я знаю щось таке, про що, можливо, не знають інші люди, які мене оточують. І що ще вчора я цього не знала.

Але процес мого навчання завжди здавався мені якимось аж надто фрагментованим, і часом не дуже помічним, скажімо, для мого професійного росту. Та згідно з ідеями Баха, так і має бути. Наш розум не може працювати за наперед відомим планом чи розкладом. Треба вміти “пірнути” в ту чи іншу тему з головою, але так само треба вміти відпочити, і різко переключитися на щось абсолютно інше. І це окей мати декілька початих книжок (на абсолютно різні теми) одночасно, і це окей слухати самого себе, і відмовлятися робити те, що явно “не іде”, а отже не гармонує з природніми ритмами розуму…

До речі, мій чоловік є реальним експертом  “пірнути у щось з головою”, він має здатність детально заглиблюватися в тему, вичитуючи все до дрібних деталей, чи то йдеться про чергову покупку яку він збирається зробити, чи про новий фреймворк по роботі, та будь що (тому в нього є вражаюча колекція закладок, ідеально розбитих по категоріях і підкатегоріях, де можна в два кліки знайти все про все :)).

Я трохи не така, я імпульсивна людина настрою і натхнення. Сьогодні в мене можуть горіти очі від прочитаної книжки, а завтра я не зможу згадати про що там йшлось :)… І хоч в мене завжди були гарні оцінки в класичній системі освіти, я багато в чому поступаюся своєму чоловіку, бо він значно кращий учень-пірат, ніж я.

Як би там не було, сьогоднішня книжка трохи помогла мені подивитися на себе зі сторони, визнати перед самою собою свої помилки (то й же страх братися за складні речі; страх відчуття своєї неосвіченості в тій чи іншій сфері; нерозуміння самої себе і сигналів, які мені посилає “пірат” який всередині :)) і зробити висновки.

Книжка надихнула мене вчитися. Тепер трохи освідомленіше і безстрашніше 🙂

п.с. Якщо для вас James Bach – нове ім’я, декілька фактів: Дядько зробив фантастичну кар’єру в тестуванні програмного забезпечення, і  є одним з найсамобутніших (і найоплачуваніших) експертів у цій сфері, все завдяки своєму – не подібному на нічий інший – способу мислити і вчитися. Він є палким учасником дискусій, і одним з засновників “нашумілої” в свій час школи Контекстно-Керованого Тестування (Сontext-Driven School of Testing).