Дни гламура сочтены?

Замальовка перша.
Я у пошуках сукні, яку я одягну на весілля сестри, пробігаюся по магазинах. Заходжу в один з магазинів “Магнуса” (по-народному – старого ЦУМу). Приглянулося одне платтячко, прошу приміряти. Підходить дівчина-консультант, оцінює мене погядом (джинси на-щодень, звичайна сорочка без лейбла, хіпаблудська сумка), і з долею презирства та жалю каже: “В нас ціни в євро. Плаття коштує 2300 гривень. Підходить?”

І найбільше мене в цій ситуації дивує навіть не ціна того плаття (хоча ціна, як на мене не дуже адекватна.. скільки всього можна за 230 євро купити!!! :)) а дивує жовчна поведінка цієї гламурної “слащавої”, як каже мій татик, панянки. Здається, в її моделі світу все оцінюєься виключно шмотками, і виключно в євро 🙂  Впевнена, я заробляю набагато більше, ніж вона в своєму гламурному бутіку, тим не менше так склалось, що в моєму списку пріоритетів “модний прикид” зовсім не на перших позиціях. А отже я – не її клієнт.

Бути забезпеченим, чи заможним не так і погано, але погано коли гроші міняють людину до невпізнання. Коли на місце звичних людських цінностей стають “понти” і перегони “кто круче”. Речі оцінюються виключно за ціною, за яку вони куплені. Люди “попрощє”, з якими залюбки спілкувався раніше, стають недоречними, перетворюються на кумедну тему для глузування і критики. Життя заполонює ГЛАМУР.

Тяжко це визнавати, але і серед моїх друзів та знайомих різна матеріальна забезпеченість часом стає бар’єром для спілкування, чи іноді навіть причиною непорозумінь. Хоча всі колись вчилися і росли разом. Та що там казати, навіть за собою я часом помічаю “мажорські замашки” – буває хочеться все і зразу, і все-одно що кажуть інші…

В такі моменти треба на секунду зупинитися і згадати про все справжнє і безцінне, що було в твоєму житті. От як наші походи в Карпати в студентські часи. В горах всі рівні, там навіть останній мажор одягне найгидкіший одяг, тільки щоб було тепло і сухо. Буде їсти вівсянку з чорним хлібом, якої ніколи б не їв в звичайних умовах. Там насолода, яка нічого не коштує, але водночас є безцінною. Там досвід і витримка бувалих перевершує найдорожчі прилади навігації. ..дуже сумніваюсь, що там бувала євро-гламурна-дівчина з моєї розповіді! 🙂

Треба завжди пам’ятати про те, що насправді в цьому житті важливе. Незалежно від того, чи на вас плаття за 230 чи за 2300 гривень.

Замальовка друга.
Їду додому в маршрутці, роздумую над ситуацією в “Магнусі”.
Сиджу “на гальорці” – на сидінні в останньому ряді. Поруч сидить двійко малих хлопчаків. Автобус явно старенький і невідомо чи технічно справний, тому на кожному горбі підскакує так, що “гальорка” буквально злітає в повітря. Хлопці страшенно тішаться, щоразу голосно сміються і сперечаються хто вище злетів. Спостерігаю за ними і сама мимоволі посміхаюся, пригадую як ми з подругою по дорозі в ліцей так щоранку тішились.. І найприкольніше – що малим абсолютно “по-барабану” в чому вони одягнуті, і зовсім “фіолетово” що вони їдуть на такому роздовбаному автобусі, а не на модній іномарці. Щастя воно в простих речах, ..які безцінні.