Треба сказати, що хоч і завдання просте, мене так вразив цей титул “запрошеного дизайнера”, що я дуже довго не могла вигадати – що б такого зробити, щоб виправдати довіру  ..чого тільки не думала: квіти-трансформери, якісь рухомі конструкції, квіти стилізовані під якусь тему (чоловік пропонував робоквіти, наприклад ).
Але зрештою, вийшло ось таке творіння з банальними такими квіточками:

Нічого геніального, але посміхає, пра?

Квіточки зблизька (як завжди, манікюрні ножнички рулять ):

Ще раз дякую Яні за конкурс  - дав поштовх трохи покреативити
І бажаю натхнення вам всім!

Нагадувалка, яку можна повісити собі куди-небудь, щоб в потоці щоденних справ не забувати бути щасливою!

І ви не забувайте бути щасливими! Гарного всім понеділка!

Така собі пімпочка, для домашнього декору. Фотографії наречених, з формулою їхнього подружжя: М(Мар’янка)+А(Альошка)=Нова сім’я

Кріпляться фотографії на атласній стрічці. Декоровано все, як і положено – сердечками (на об’ємному скотчі), бантиками.  Внизу – такі круглі бембочки з датою весілля: 14.11.2010 (щоб не забували річниці святкувати по плану)

Довго думала, як же спрезентувати свою пімпочку, зрештою вирішила присобачити до пляшки вина. Виглядало доволі гармонічно (шкода, забула сфоткати).

Може комусь знадобиться моя ідея!

п.с. Попередні весільні саморобки: тут і тут.

п.п.с. Щойно подумала, що в кожній з трьох робіт використовувала все той же червоний папір! Ніяк не закінчиться

Найперший з чувачків – той з божевільною, конфігурабельною зачіскою – для Зимової. Призначення: передавати настрій нового дня – можна міняти шевелюру від напружено розпрямленої, до розслаблено-хвилястої

Другим були магнітики для Ксанки (і заодно її сім’ї в складі Дяка і маленької донечки-красуні). Призначення: магнітитись, висіти на холодильнику чи де-інде, кріпити предмети, розважати дітей!

Далі я зробила чувачка з ніжками для Миколки. Призначення: гордо стояти, або сидіти на своїх згинабельних ніжках, пильно дивитися на власника, надихати на нові подвиги

Наступним було грушеподібне чудо для Оксанки. Призначення: бентежити всіх думкою “А що це таке?“, “Це він чи вона? Чи воно?“, розбавляти обстановку на робочому місці ІТ-шника (така собі взаємна люб’язність, гляньте яку мені бджілку колись Сянька зробила!!!)

І накінець, народився Вухастик для Верблени. Призначення: Слугувати закладкою для книжок, які Верблена читає в неймовірних кількостях; або просто мирно висіти, повилюючи хвостом

..а я сьогодні їду в відпустку на моря!

так що до зустрічі через 2 тижні!

Яко менеджер по посаді, я по ходу справи підмічала про себе якісні зміни в нашому робочому процесі, і принципи, що допомогли нашій команді “відбутись”. Вирішила занотувати собі нехитрі “уроки побудови бригади”- впевнена, обов’язково знадобиться в майбутньому.

1. Делегування задач

Початкові умови нашої бригади були такими: Андрій з його яким-неяким досвідом роботи з інструментами та буд-матеріалами – ака “прораб“, і я – повний профан в тому всьому ділі – ака “підмайстер“.

Для залучення підмайстра в процес, мені видали пензля і банку якоїсь рідини, для обробки дерева (брусів, з яких ми робили каркас під утеплення). Пояснили як треба ретельно і рівномірно наносити рідину, і “поставили в кут” в режим очікування – щоб як тільки з’явиться дерево для обробки, я взялась за діло. Всіма іншими (серйозними) задачами: замірами, заготівлею брусів правильної довжини, підготовкою отворів для кріплення, і власне кріпленням до стін  – займався прораб.

Майже відразу стало очевидно, що в такій схемі підмайстер відверто нудьгує, тому потрохи-потрохи я почала проявляти ініціативу і пробувати виконувати додаткові функції: випробовувати пилку, дрельку і все таке. Спочатку прораб підозріливо крутив носом, але зрештою, переконавшись в прийнятній якості роботи – з радістю почав ділитися задачами – делегувати свою роботу.

Так справа пішла швидше – бо ніхто не простоював, та й я тішилась, як маленька,  що мені доручили такі над-відповідальні задачі. Сверлити дірки, пиляти дошки, використовувати “дорослий” інструмент – це вам не пензлем махати туди-сюди!

Висновок простий – все що може бути зделеговане, мусить бути зделеговане. І мотивує, і процес пришвидшує.

2. Спеціалізація

Хоч делегування задач – корисна штука, проте кожен робітник мусить робить ті задачі, які йому виходять добре. До прикладу, було б нелогічно вимагати від мене – підмайстра слабкої статі – штробити перфоратором отвори в бетонних панелях, це значно краще вдається моєму сильному чоловіку А от тим же пензлем махати – я наловчилась вже краще і швидше за всіх, тому мені логічно спеціалізуватися саме на цьому.

До того ж, коли вже коло специфічних обов’язків визначене, то кожен самостійно турбується про власний інструмент (не забути пензлик в воду поставити, щоб не засох!), про зручні умови праці (вибрати затишний куток, де б зручно було розмальовувати дошки різної довжини), планує власну роботу (якщо мало часу – обробити тільки тильну сторону, а передню – на потім залишити), контролює власний прогрес (ось ці дощечки – повністю готові, а он ті – ще повторно треба просочити).

Висновок – хоч ми й прагнемо до універсальних працівників, але з розумом використовуємо їх сильні сторони.

3. Принцип конвеєра

Перевірили дієвість цього давно відомого принципу на власній шкірі. Якщо є певна послідовність дій, яку треба повторити багато раз (відміряти-нарізати-обробити-просверлити-прикріпити; відміряти-нарізати-…), то є зміст згрупувати подібні операції, і виконувати їх на великих об’ємах/кількостях (спочатку ВСЕ відміряти, потім ВСІ дошки нарізати, потім ВСІ дошки обробити, і т.д.). Справді виходить швидше. Набиваєш руку, і розганяєшся до над-швидкостей

І планувати так, до речі, роботу простіше. Значно легше оцінити скільки часу займе (лише) пофарбувати 10 планок, ніж скільки часу піде, щоб проробити для однієї планки всю процедуру – від замірів до кріплення на стіну. Одним словом, виходить якось системніше працювати поетапно.

Висновок – рутинні процедури – на конвеєр!

4. Уникаємо простоїв

Очевидна рекомендація – в кожен момент часу, кожен працівник мусить бути зайнятим хоч якоюсь роботою, максимально-корисною для кінцевого результату. Легко сказати, але не так легко реалізувати. На практиці, всі маленькі задачки взаємозв’язані між собою (поки не відміряєш – доти не відріжеш, доки не просверлиш – доти не прикріпиш), до того ж виконуються різними людьми, та ще й займають різні кавалки часу (просверлити – одна хвилинка, а от пофарбувати – треба ще й чекати поки висохне…).

Тому часто виходить, що підмайстер чекає, поки завершить свій шмат роботи прораб, або навпаки. Боремося з простоями все тими ж методами: делегуємо і універсалізуємось (чим більше різних задачок ти можеш робити, тим легше знайти тобі роботу), розбиваємо роботу на логічні шматки, плануємо речі заздалегідь (немає задачки “на вже”? завжди можна заготувати сировину “на завтра”), усуваємо задачки, що блокують багато інших справ (довго сохне? а ми пофарбуємо заздалегідь).

В кожен момент часу, в робітника має бути довгий список можливих задач, посортованих по нагальності. І коли завершуються високопріоритетні задачі – завжди можна зайнятись менш пріоритетними, але не менш корисними.

5. Правильна постановка Цілі

Перед тим як кидатися з головою в роботу, варто подумати: а чого ми б хотіли досягнути сьогодні (сьогодні хочемо: завершити першу кімнату, заготувати матеріали для другої). Причому, формулювати ціль треба реалістично, а ще краще песимістично. Самі подумайте: як прикро покидати робоче місце, так і не завершивши те, що планував. І зовсім інша справа, коли все заплановане зроблено, і навіть більше!

Реалістична ціль дуже мотивує. Бо чим далі, тим ясніше видно “світло вкінці тунеля”, і руки самі прагнуть пошвидше переробити всю роботу. В такому режимі час летить просто непомітно, і чомусь зовсім не втомлюєшся, навіть якщо весь день на ногах.

Так що, якщо вже братись до подвигів, то треба задати собі правильну планку.

6. “Ми”

Останній в списку, але не по важливості урок. По-справжньому вдала команда вирізняється “Ми”-сприйняттям. Коли стають неважливими навики, вміння і досягнення кожної окремо взятої людини, а важливий лише спільний результат (нікому ж не похвалишся “я мега-круто володію перфоратором”, а от сказати “ми з дружиною самі зробили ремонт” – ото вже сила!).

Важко сказати звідки береться та алхімія командного духу, і як її створювати. Може, коли вперше хвалитеся спільними досягненнями іншим? (в нас таким рефері виступає свекор). Або коли вкінці продуктивного дня обмінюєтесь вдоволеними “Ото попрацювали на славу“. Або коли разом вирішуєте пожертвувати одним з останніх літніх вікендів на благо спільної справи? 

Не знаю точно, але в хорошій команді замість окремих “Я” мусить рано чи пізно народитись “Ми”.

Отакі простацькі істини, вкотре перевірені досвідом. Бажаю всім продуктивної праці, і по-справжньому успішних команд, бути частиною яких – одне задоволення!

Бомбезно-продуктивні вихідні в нас вийшли. Бігме, я нами пишаюсь!

Click here to view the embedded video.

[на етапі утеплення зовнішніх стін нульового поверху]

п.с. Останній раз мене так файно ковбасило від фізичної активності, коли я дорвалась до ручної коси на нашій, зарослій високими травами, дачі

Клацайте, щоб дізнатися більше:

Якщо знайдуться ще бажаючі зі Львова – можемо разом подумати як скооперуватись, щоб вчасно доставити шарфики до Києва!

Найгірша доля, що може спіткати будь-яку ідею – це “прокляття 90%”. Коли виношуєш її; обдумуєш; лелієш; берешся за реалізацію; трудишся над нею; практично, на одному диханні доводиш її до 90 відсоткової готовності …а тоді  щось стає на заваді, і задум так і залипає на позначці 90%… Здавалося б – ще чуууууток допрацювати, і вуаля!  Але “проклята” ідея лежить в тому стані “майже готовності” тижні, місяці, нескінченно довго, поки остаточно не припаде пилом і не забудеться автором… І завершити ту ідею – дуже важко, бо вже “перегоріло”, бо її час пройшов…   

Моя ідея, про яку йтиметься далі, пролежала “в відстійнику” майже рік. Перші ескізи були зроблені під час минулорічної літньої відпустки – просто так, для розваги (в той час мене страшенно тішив всеможливий paper craft – кумедні іграшки з паперу, по простому- паперолики).

(08.30.2009. З архіву проекту 365)

Потім, по приїзді до Львова, чисто для фану, за декілька годин накидані в фотошопі і протестовані в паперовому вигляді.

(09.03.2009. З архіву проекту 365)

А, зрештою, так і закинуті за відсутністю часу, натхення, чи ще чогось…

В підсумку: від ідеї до 90%-кової реалізації – біля 4 днів. Від 90% до сьогоднішнього допису – майже рік… (Та й то, публікую, практично через силу, бо до ідеальних 100%, в моєму розумінні ще дуже далеко. Але це якраз той випадок, коли перфекціонізм не допомагає, а шкодить, і треба керуватись принципом “Краще так, ніж ніяк”).

Тому не судіть строго, до вашої уваги визволені від “прокляття 90%” – ЧУВАЧКИ! Паперолики, які за задумом мали б посміхати своїх власників, або тих, кому вони подаровані з найтеплішими емоціями. Чувачків (Buddies) мало бути багато, кожен мав би нести свій месежд – “Будь собою”, “Ніколи не здавайся”, “Живи на повну”, “Експериментуй”… Врезультаті маємо тільки двох buddies (чувачка і чувачку), і лише один меседж

Страшенно недосконалі, знедолені, і практично зневірені у власній можливості побачити світ:

Вирізабельна версія (267 КВ):

Хай живуть, які б вони не були

А всім хто це читає, бажаю уважніше і поблажливіше ставитись до власних ідей. Впевнена, більшість з них – варті того, аби бути почутими, побаченими і оціненими!

п.с. Якщо хтось раптом надумає вирізати для себе моїх чувачків – відразу попереджаю  – ОХ І НАМУЧИТЕСЯ ви з тими дредо-зачісками… я сама ледь не годину вбила на ту затію… буде урок на майбутнє – робити паперолики лисими

Коментувати процес виробництва, думаю, зайве – все очевидно з фотографій. Задумка конвертика така: два серця поєднані стрічечкою, що символізує подружні узи   На теґу - дата весілля і ”обітниця” - ”Разом назавжди!”