Вуухууу! Відкрили лижний сезон! Та ще й як! На засніженому-закуреному “по вуха” Драгобраті!

Пригадуєте сніжну мрію 2010? Цього разу погодка була значно суворіша (сонце, мабуть на хвилин десять за цілі вихідні виглянуло. А то все: туман, вітер, на вершині заметіііііль..), але СНІГ! Сніг був таким же неповторно-свіжим, легким, пудроподібним. Ну, знаєте, такий, що в нього тільки б падати-падати, тільки б катулятись-катулятись ..їдеш по цілині, як по пір’ї, лижі під снігом, повільно пливеш, піднімаєш за собою білу куряву..  В лісок заїжджаєш – і хочеться в тій пудрі там і лишитись, під мохнатими лапами ялин – так затишно-затишно.. ..ех, шкода відяшки щось вперто не парсяться моїм редактором. Хіба фотками можу поділитись

Click here to view the embedded video.

п.с. І це все при тому, що внизу, аж до самої Ясені всю суботу злива лила, і ні порошинки снігу в селах! Просто неймовірно Заничкалась зима на Драгобраті

п.п.с. Ще маєм гордість додаткову – цього разу на власному авто долали підйом на гору! Вперше, ..і певне востаннє – шкода все-таки машинку. Але ж круто, нє?

Чому б з нагоди першого снігу (як ненав’язливого нагадування зими,  що вона вже зовсім поруч) не витягнути з “загашників” запилений draft розповіді про цьогорічну лижну поїздку в Закопане… Один з десятка подібних – початих і ніколи не закінчених дописів

Отож, їздили ми в лютому на лижі в знаменитий польський курорт Закопане (поки інші матьорі лижники вже роз’їжджають по Австріях і Швейцаріях, ми подумали, що варто для початку розвідати близькі “всі-всюди”. А в Польщі ми ще до того не катались, були на лижах тільки в Словаччині та Румунії).

Наскільки я розумію, популярність в туристів Закопане заслужило завдяки великій кількості лижних курортиків для сімейного відпочинку, які буквально обліпили містечко зі всіх сторін. Проте ми їхали не заради “курортиків”, ми їхали заради однієї неповторної гірки, висотою майже дві тисячі метрів (1987 м) – гори Кашпровий (Каспрів?) Верх.

Кашпровий Верх є частиною Високих Татр, які вразили нас своєю красою ще під час минулорічної відпустки в Словаччині. Скажу відразу, польська вершина нас також не розчарувала!

Кинувши око на карту схилів, можна подумати, що катання там не вельми цікаве, адже є всього дві траси – Goryczkowa i Gasienicowa. Більше того, як з’ясувалось на місці, та, що Goryczkowa працює доволі рідко. Справа в тому, що на схилах Кашпрового Верху є лише природнє сніжне покриття, тому все залежить від примх погоди. Скажімо, минулого року ця траса працювала лише два тижні за всю зиму, а цього року до нашого приїзду не працювала і дня. До того ж, виявилось замало снігу, щоб спускатись на своїх двох до найнижчої станції Kuznice (ті червоні шматки трас на карті).

Проте, як на мене, навіть тільки заради однієї півторакілометрової траси Gasienicowa – варто було їхати всі ті кілометри зі Львова!

Декілька речей, які роблять спуски тут бомбезно-файнезними:

1. Справжній сніг
   Як не дивно, але це таки рідкість в Україні – застати справжній, рипучий, приємний до катання сніг. Навіть фанати Буковеля визнають, що штучне покриття – зовсім не те, особливо через його здатність перетворюватись в твердючий лід. Коли їдеш по в міру пухкому, в міру втрамбованому справжньому сніжку, з ідеальним зчепленням, то навіть ноги краще слухаються.
2. Високогірні краєвиди
   А тепер додайте до цього фізичного комфорту катання ще й моральне задоволення від краси, що навколо! Скелясті Татранські гірки; хмари, що завмерли десь внизу; небо неймовірних кольорів… Не дивно, що туристи вистоюють довжелезні черги на вагончик, щоб просто піднятись нагору, і зробити пару-трійку кадрів того видовища. А ти собі спускаєшся на лижах, і почуваєшся, як королева гір..
3. Сама траса
   З добрячим крутячком з самого верху, при вигляді якого аж ніжки трусяться з першого разу , а далі з гарним таким викатом,  а, значить, можливістю розігнатись, не думаючи про наслідки (сніг же ідеальний!). А раз є можливість їхати швидко і довго, то й техніку можна натренувати. В якісь моменти я аж пишатися собою починала після вправного спуску з майже професійними вихилясами вправо-вліво-вправо-вліво…

А ще приємно здивувала кількість лижників на схилі, а точніше їх відсутність! В черзі на витяг ми не стояли взагалі, на трасі теж, практично, відчуття привату. Аж дивно – куди всі лижники поділись? Як я писала з самого початку, мабуть, в Австрію поїхали А, може, просто період такий був (останні тижні лютого).  В будь-якому разі, катанням ми залишились дуже задоволеними.

До того ж, в Закопане є всі умови для по-справжньому якісного apres-ski відпочинку. Симпатичне старе містечко – маленькі дерев’яні будиночки, все в вогнях, купа ресторанів з смачнезними наїдками, безліч магазинів з гірськолижним спорядженням (ми от шоломи там придбали). Приємна така правильна атмосфера – життя на вулицях бурлить на 100%. Файно. А якщо надумаєте цілий день на відпочинок після лиж виділити, то навколо в районі доїзду за годину-дві-три  є парочку замків (ми, наприклад, в замку Niedzica побували).

Одним словом – хто ще не був в тих краях на лижах – раджу поїхати. Має бути кльово

п.с. В оригінальній задумці допису тут мав ще бути цілий шмат тексту з різною практично-корисною інформацією – про добирання, ціни і тп …але пройшло купа часу, і я вже мало що пригадую
Зберігся лінк на сайт з цінником – тут. Пара-трійка порад з розряду “не рекомендую”: не рекомендую розмінюватись на інші Закопанські “курортики”, якщо ви приїхали справді кататись (а не, скажімо сім’ю розважати), шкода часу, краще на Кашпровому Версі довше побути; не рекомендую на горі займатись самодіяльністю і фрірайдити поза маркуванням – там працюють браві ренджери (спуски знаходяться на території національного парку), які стягнули з нас штраф, порядка 300 злотих (!) за такі експерименти ; не рекомендую довго спати, чим раніше на гору зберетесь, тим менше ймовірності чекати в черзі на вагончик – чим далі тим більше набігає піших туристів, охочих просто так піднятись на гору.

п.п.с. Ну, і ще раз вітаю всіх з першим снігом!!!!

Зробила коротеньку відео-історію, щоб заразити Драгобратською мрією побільше людей  ..а також довести всім, що не тільки в далеких Австріях, чи Франціях є такі гарні сніжні гори!

Click here to view the embedded video.

Блакитно-білий альбом з фотографіями тут

Я не знаю як у вас, а в мене – така рааааадість на душі від цього неймовірного сніжища! Ще як зима тільки перші спроби робила, в мене відразу настрій переключався на якийсь святковий лад. Люблю, коли ото воно все випаде біле-білезне (ще до того, як його розїздять-розходять і перетворять на негарну жижу), відразу все таке чистеньке виглядає, м’якеньке. І ноги провалюються. І машина не їде, а майже пливе.

І такий дух екстриму, навіть серед звичайних міських водіїв. По радіо тільки те й говорять, що транслюють “там затори”, “тут не проїдеш”, “ще десь фуру замело”. Нічого доброго, звісно, але це як якийсь гігантський тімбілдінг – у всіх одна турбота, як добратись з точки А в потрібну точку Б…

Ну, і ясно, в повітрі зразу лижами пахне… Вже уявляю собі перші довжелезні черги на Буковелі цих вихідних ))) Відразу пригадався минулорічний Драгобрат (фотка зверху звідти), сподіваюся цієї зими також будуть такі сніжно-чудові лижні дні…

п.с. А перед оперним вже різдвяний базар монтують. І скоро всіх-всіх накриє святково миколайно-новорічно-різдвяний настрій… Хооооороше.. 

Варіант 1: Словацькі печери

На території Словаччини знаходиться як мінімум 12 печер, куди водять екскурсії для туристів. Вичерпну інформацію про них можна знайти на сайті Slovak Caves Administration.

Декілька з печер знаходяться зовсім близько до Низьких Татр, а Демановська печера Свободи та Демановська льодова печера – буквально на виїзді з Ясної. На жаль, екзотичні льодові печери чомусь закриті для відвідування в зимово-весняний період, тому ми натомість заціняли трохи менш екзотичну печеру Свободи.

Печера досить велика, з перепадами висот і різними кімнатками. Можливо, не вразить бувалих спелеологів, проте є гарним варіанту відпочинку для пересічних туристів, як ми

Вартість 1 квитка – 7 євро, плюс 10 євро за можливість фотографувати (чесно зізнаюсь, наведені тут знімки є піратськими  . Фотографії за 10 євро можна глянути тут )

Варіант 2: Словацькі пам’ятки архітектури

Згідно з туристичними матеріалами, в Словаччині знаходиться близько 150 замків і палаців. А ще безліч древніх костелів та монастирів, готичних будівель (туди б якраз вислати в розвідку Kat! ). Ми ж, відверто кажучи, тій темі не присвятили достатньо часу, і для відвідин обрали лише один замок, який помітили ще по дорозі з України - Спіський град. Такого красеня-гіганта важко не помітити, і гріх не відвідати!

Але й тут розчарування, як і льодові печери, замок чомусь замкнутий в зимовий час і починає приймати відвідувачів, здається, з травня місяця.

Так що нам довелось вдовольнитись оглядинами замку ззовні і спілкуванням зі сторожовими собаками, які, зрештою, виявились дуже милими і грайливими створіннями.  До речі, щойно згадала, що біля того замку була також печера для туристів, правда, називалась досить заглозливо: Зла Діра, чи якось так – на щастя, також закрита для відвідування.

Варіант 3: Термальні води і аквапарки

Декілька місць з термальними водами, що знаходяться порівняно недалеко від лижних курортів:

- Татраландія – термальний аквапарк недалеко від Ліптовського Мікулаша. Має декілька термальних басейнів з різною температурою, більшість з яких, до речі, знаходяться на вулиці, просто під відкритим небом. Відчуття досить цікаві, коли частині твого тільця тепло – тій що під водою, а частині – прохолодно. Є в Татраландії і декілька водних гірок, але не дуже потужних, так що на супер-екстрим не розраховуйте.

- Aqua City – водний комплекс в Попраді. Тут були проїздом. Наскільки ми зрозуміли, доволі елітне місце, з купою модних опцій типу різних саун, масажів і т.п. Також є термальні басейни.

-  Термальний парк Besenova – цей термальний парк бачили тільки на рекламах, але розміщений він недалеко від Низьких Татр. Єдине, що запам’ятала з описів туроператорів – що тут трохи коричнувата термальна вода, тому бажано не брати сюди свої парадові купальники/плавки

Варіант 4: Картінги

Чисто наше ноу-хау. Напіввипадково надибали рекламку картінгу в Ліптовському Мікулаші, де добряче покатались за цілком прийнятну ціну. Зараз вже не можу знайти адресу, може Алєкс поможе. Але ось надибала інформацію про навіть більший критий трек, який ми також помічали з дороги: Monaco Grand Prix.

Варіант 5: Шоппінг

Ні, я зовсім не є фанатом шоппінгу, але в даному випадку в цьому є зміст – можна досить вигідно придбати спортивне спорядження. Наприклад, ми купили чоловіку непогані лижі з кріпленнями за менш ніж 270 євро (дуже доречно, зважаючи на трагічну втрату попередніх стареньких, але таких улюблених лижів…). А ось ця мила баночка коштувала менше ніж 5 євро:

Взагалі, в питанні шоппінгу ми трохи промахнулись, поїхали аж в Попрад. А даремно, в тому ж Ліптовському Мікулаші є декілька спортивних магазинів, сконцентрованих в центрі міста – так що можна легко і швидко все обійти. Інша наша помилка була відправитись за покупками в неділю. Як виявилось, в неділю місто вимирає, і нічого не працює за вийнятком справді великих магазинів і торгових центрів.

Варіант 6: Добра вечеря

Хоча в нас було дворазове харчування в готелі, двічі ми вечеряли не “вдома”  і, повірте, ці два рази ми ще довго не забудем. Таких стейків і таких величезних порцій я не зустрічала більше ніде. Та й атмосфера там – те що треба, нашим рестораторам ще вчитись і вчитись!

Так що “будете на Колыме” – обов’язково внесіть в пункт програми вечерю в кафе-ресторані Route 66 або в Soda Club, обидва просто в центрі Ліптовського Мікулаша.

Додаток: Практична інфа

Деякі нотатки для подорожуючих:

- Загальний кілометраж подорожі вийшов біля 1,500 км – по 500 на дорогу туди і назад, і стільки ж – переміщення по Словаччині (тривалість відпустки 8 днів); ціна словацького бензину – десь 1.2 євро;

-  Всі автобани в Словаччині платні, хоча ви не побачите жодного знаку, який би це підтверджував. “Проїздні” марочки купуються на заправках. Ціни не знаємо, але знаємо що можна попасти в 30-90 євро, якщо не купити марочку і натрапити на інспектора

- Лижні абонементи діють як в Низьких так і в Високих Татрах. Важливо вибрати правильний абонемент, звичайні абонементи на декілька днів треба використовувати підряд, тобто абонемент на 5 днів – значить кататися 5 днів підряд. Ми ж взяли абонемент 5 з 7, що дозволило вибирати собі 5 днів катання в рамках тижня (ціна – близько 130 євро);

-  Прокат спорядження – один з наших бійців десь за 60 євро взяв комплект лижі+черевики+палки на тиждень. Але таку ціну можна знайти в скромних прокатних “будках”, а в центральних прокатах вийде вдвічі дорожче;

- Період відпустки – бажано не потрапляти в Словаччину в другій половині січня – початок лютого, в той час в польських дітей канікули, і багато поляків шурують кататись на лижі..

На цьому мене знову тягне на сон, тому буду завершувати.

p.s. в цьому дописі використала парочку фоток Алєкса (позначені підписом). Повний фотозвіт:

- дзеркалка №1 (Алєкс)
- дзеркалка №2 (Саша)
- дзеркалка №3 (Андрій) -туду..
- мильничка (Христя)

p.p.s. Спробувала зробити звіт максимально корисним, але, здається, вийшло як завжди.. Сподіваюся, що він хоча б розбудить в когось апетит до подорожі, а все решта – неважливо!

Вступне слово або Чому нас туди потягнуло

Почну здалека – з моєї лижної біографії, і як ми “докотилася” до катання в Словаччині, та чого від неї чекали.

Почалося все, як і в багатьох, з гірок славного Славського: Захара Беркута, Грабовця, Тростяну, Погару, потім Плай, Подобовець,  ще може гірка чи дві… Пригадую, як було цікаво щоразу відкривати для себе нові схили, потрохи виробляти лижний смак і визначатися яке катання подобається найбільше. Ті перші виїзди завжди супроводжувались відчуттям авантюри, пригод і новизни.

Потім ми відкрили для себе цивілізацію Буковеля, і магію Драгобрата. Їхати ближче вже не хотілось. Бо “диким” гіркам Славського і йому подібних важко було конкурувати з комфортом Буковеля, а красу високогірного Драгобрата і його сніжного покриття взагалі перевершити ніхто не міг. Два роки тому поїхали кататися в Румунський Braşov, і  тоді вже було з чим порівнювати українські гірськолижні схили. Трошки уявили що таке вищі гори для катання.

А минулого року майже весь сезон відкаталися на Буковелі. І ніби все добре, але кудись пропав смак пригод, ті самі траси потрохи почали приїдатися. Завзяті лижники занудьгували Мабуть, відтоді, ми і почали планувати новий лижний виїзд кудись закордон. Хотілося підкорити парочку нових гірок, серце лижника прагнуло свіжих вражень від катання. Думали про Австрію, але зрештою вибрали доступнішу (і простіше з візами, і дешевше) Словаччину.

Гірськолижний відпочинок в словацьких Татрах

В Словаччині є відразу дві системи гір, придатні для катання – Низькі Татри, з основним курортом під назвою Jasna, і Високі Татри з основним курортом Tatranska Lomnica, причому відстань між Низькими і Високими Татрами невелика – порядку 100 км, так що, маючи власний транспорт, за одну відпустку можна спробувати і те, і інше. Більш потужними, в плані кількості і складності трас, є Низькі Татри, тому саме Jasna стала нашою базовою точкою.

Забігаючи наперед, можу сказати, що гори нас не розчарували. І хоча погода нам не дуже сприяла, і сонечко виглядало лише зрідка, зате сніг і схили були просто відмінні!

Почалось наше знайомство з Низькими Татрами з північних схилів [карта].  Першим ділом, ми вирішили піднятися якомога вище, якщо вдастьcя то до самої вершини  – Chopok, 2024 м. Aле вже на висоті більше 1500 метрів зрозуміли, чому це вдається далеко не всім, і чому в той день зовсім не було бажаючих підніматися навіть до станції Lukova. Високі гори – то річ сувора, особливо якщо здіймається сильний вітер, що змітає зі схилів сніг великою холодною хмарою. Їдеш закутаний по самі вуха на кріселку і думаєш про себе “і який біс мене сюди потягнув”, і ще “як же все-таки добре, що в мене є маска”

До речі, за весь час поїздки вершини нам підкорити так і не вдалось ..так що є зайвий привід повернутись туди ще раз!

Хоча назва курорту Jasna дуже б пасувала до ясної погоди, більшість днів вершини гір ховалися в хмарах, тому доводилось кататися нижче. Але то не біда, бо лижних трас там достатньо, причому на різний смак. Від цивілізованих підготованих схилів “аля Буковель” і до free ride зон, та диких спусків поміж ялинками. Є і ділянки з трамплінами для любителів пострибати та потрюкачити.

Шкода тільки, що вечірнє катання не дуже продумане. Підсвічуються лише дві траси, які не з’єднані між собою, а отже доводиться вибирати лише одну. Причому на вечір потрібно купувати окремий абонемент. А лижний день в Татрах доволі короткий – верхні витяги зупиняються о 16:00, а нижні не пізніше, ніж 16:30.

Південна сторона Низьких Татр (Chopok Juh) також освоєна лижниками [карта]. Теоретично, туди можна потрапити з північної сторони, виїхавши найвищим бугелем на Chopok і спустившись на лижах з іншої сторони хребта. Але оскільки пункт “виїхати на Chopok” виявився для нас нездійсненним, то довелося об’їжджати хребет на автомобілі Причому довжина об’їздної дороги – біля 70 км, чомусь словаки досі не викопали якого-небудь тунелю, щоб оптимізувати то діло

Розповісти про південні схили багато не зможу, бо зустріли вони нас ще суворіше, ніж північні – білим, як молоко туманом з видимістю не більше декількох метрів.

Ми спустилися лише декілька разів, останній з яких завершився доволі небезпечним інцидентом і втратою одної пари лиж  (завдяки чому і з’явилось вчорашнє відео). Деталей розповідати не буду, тільки дам одну пораду: НІКОЛИ не їздіть в густому тумані по невідомих вам схилах. Справді не варто.

І ще ми на власній шкірі переконалися, яким корисним приладом є рація, навіть якщо йдеться про невеличку компанію з 4 чоловік, як наша. Гори, навіть освоєні, залишаються горами зі всіма своїми небезпеками і несподіванками, тому треба бути готовим до всього.

Cправжньою окрасою нашої відпустки стали відвідини Високих Татр [карта]. Піднявшись на Lomnicke sedlo (2190 м), ми опинилися над хмарами, всі неприємності залишились внизу, а перед очима постали прекрасні гірські краєвиди. Навіть кататися не дуже хотілося, тільки б дивитись, дивитись і дивитись ..ну і фотографувати потрошки

Насправді, можна було б вибратися навіть вище, на сам Lomnicky stit (2634 м), без лижів, у великій туристичній кабінці, але до нашого великого розчарування квитки на неї розкупили ще до нас.

Зате яке задоволення кататися такими схилами… Сонечко починає сідати, міняються тіні на скелястих горах, і вітру зовсім немає. Відчуваєш якусь гармонію з природою і тиху радість.

А ще мені дуже сподобалась free-ride дорога вниз, коли прийшла пора спускатися до нижньої станції. По ялинках, траверсах і стежках. Ось він смак авантюри, дух першовідкривача, якого так бракувало вдома! 

Одним словом, хоча Високі Татри не можуть похвалитися великою кількістю трас, а нижні його спуски взагалі простенькі, поїхати туди обов’язково треба – подивитися є на що.

Все, втомилася писати. В другій частині розповім, чим ще, крім катання, можна займатись зимою в Словаччині, та спробую коротко викласти практичну інформацію для подорожуючих. Чао!

Продовження тут

Click here to view the embedded video.

Хто повторить – тому пиво!

Вирішила поділитись, раптом вас також посміхне

Група Pep-See, “Уступите парню лыжню”

*Спробуйте перший раз послухати без зображення. Відео на пісню вельми специфічне

Click here to view the embedded video.

Поїхали вдвох, в п’ятницю ввечері, щоб заночувати в Ясені і з самого ранечка в суботу потрапити на гору. Франківщина зустріла нас не надто оптимістично – дощем і, практично, безсніжними селами. Але я не стала розчаровуватись передчасно, адже знаю, що Карпати люблять лякати своїх гостей на початку будь-якої подорожі (скільки раз, ще з моїми університетськими туристятами ми потрапляли в страшну негоду на початку багатоденного походу, зате потім ніжилися під сонечком наступні декілька днів. Така собі Карпатська перевірка на мужність )

Поселилися, вже майже традиційно – на базі “Едельвейс” (кінцева зупинка “бобіків” в Ясені), проте цього разу потрапили в новенький, “щойно з-під молотка” корпус.  Місце проживання вразило відразу декількома речима. Ну, наприклад, що на вході гордо красувалась табличка “Янукович – наш президент. Агітаційний пункт”, яка дуже гармоніювала з забитими целофаном вікнами новобудови А ще, сумно здивувала якість оздоблення кімнати “підвищеної комфортності” та меблів в ній. Непошліфовані дерев’яні дошки на стінах, де-не-де сантиметрові шпари. Шафа, збита з якихось дерево-відходів, між дверками – відстань не менше ніж 10 сантиметрів. Замість затишного кімнатного освітлення – два офісні “прожектори” на стелі. Великий моток телевізійного кабелю, під’єднаний до телевізора. Розетка, що випала при першому використанні. Смішна душова кабінка, висотою десь до підборіддя – шкода не зафоткали  ..Здається, що при побудові цього корпусу економили на всьому, не лише на матеріалах, але й на майстрах. ..Є здогадки, що ту недолугу шафу збили учні яснянської школи на уроках праці Одним словом, тут зовсім не вміють робити бізнес, не розуміють, що для майбутніх прибутків потрібні інвестиції і господарський підхід, а не принцип “аби-як”…

Але історія мала бути зовсім не про це, тож переносимось в ранок суботи, який продовжує лякати нас дощиком і хмарами. Вдіваємо капюшони, виносимо спорядження, пакуємось в машину і їдемо на гору. І вже через годинку екстремального підйому потрапляємо в омріяний сніжний рай! Хмари лишилися внизу, схили засніжені, жодного натяку на дощ, температура близько нуля. Можна підніматися на гору і насолоджуватись нашим довгоджаннм лижним вихідним.

Якщо першим синонімом Драгу є “сніг”, то другим синонімом є “пригоди” – те, через що Драгобрат ніколи не поступиться жодним цивілізованим Буковелям Справжні фанати люблять Драгобрат не за його центральні схили (які, треба сказати, також супер-бомбезні: широкі, сніжні і з фантастичними краєвидами), а за можливість чухнути кудись направо чи наліво, на незайману цілину, чи кудись між ялинок і ярів. Там, де ти залишаєшся один на один з природою і справді маєш нагоду випробувати свої можливості

Так зробили і ми – поїхали по траверсу у пошуках пригод, які нас знайшли дуже швидко  Повернули трохи зарано, і потрапили в справжні хащі, з присипаними снігом деревами і кущами. І оскільки вверх вертатись не хотілось, вирушили “в лоб” через весь той “фан”.  Зрештою, довелося зняти лижі, і пробиратися то пішки, то “повзком” Декілька раз нога провалювалась в сніг вище коліна, одного разу під снігом виявилось джерело, добре, що я швидко збагнула, що мій лижний чобіт повністю в воді, і встигла його витягнути до того, як промокнути Не знаю чому, але настрій при тому був просто супер-піднесений. Навіть тоді, коли я не втримала рівновагу і опинилася в хиткій позиції вверх головою і лише гілки тримали мене від екстремального спуску вверх ногами до дна яру  До того ж, я умудрилась в’їхати в якусь змазку (мабуть, від підйомника), яка ніяк не відчищалась з лижі, а потім і з моїх рук, а потім і з палок і одягу . Довелося залишитися без рукавичок, бо шкода було псувати свого “миколайчика” тою гидотою.

“З горем пополам”, ми вибрались зі свого яру, вкінці навіть трошки їхали на лижах . По дорозі зустріли таких же екстремалів, правда трохи крутіших за нас – не знаю як, але їм вдавалося долати ті екстремальні схили на лижах!! Хочу і я так навчитись

Поки вернулись до “Курятні”, вже був обід. Наступним обов’язковим пунктом програми була гора Стіг, на яку кожен солідний лижник чи бордер мусить піднятися пішки, хоч раз за день катання. Звідти відкривається гарна панорама, можна поклацати фотоапаратом, а потім винагорода – довгий спуск донизу. Потім гаряче вино, чай і приємні спуски центральними схилами. Катання видалось дуже схожим на весняне – трохи вогкуватий, але все ж не важкий сніг, і справжня теплінь – можна їздити без шапки, без маски і без рукавиць. Так ми катались, аж поки не далися взнаки, не звиклі до руху, ноги та коліна ІТ-шника  Потім дорога до Ясені, перекус в Яремчі і довга дорога до Львова через дощ і туман, який місцями ставав білим як молоко, коли видимість не більше декількох метрів, і навіть фари зустрічних машин зовсім не разять очі, а просто зникають так само непомітно, як з’явились.  Приблизно так закінчився мій ідеальний лижний день.

А сьогодні ми спали до обіду. Ноги ще трохи потягує (значить, добре покатались), а я вже хочу назад на Драг, краще на два-три ідеальні дні… Тим більше, що синоптики обіцяють похолодання і свіжий сніг…

п.с. Коротка інформація для тих, хто теж “милиться” на Драгобрат. Нових витягів цього року ще не запустили – хоча опори крісельної дороги вже стоять, буде вести майже до вершини Стогу. Старі бугельні витяги “Допельмаєр”, і той лівий, біля “Курятні” – працювали нормально, вартість абонементу на 10 підйомів – 90 грн.  Проживання трохи подорожчало. В “Едельвейсі” запаркувались за 140 грн з носа (без харчування), на горі можна було поселитися за 200 грн з особи з харчуванням (розповів знайомий, правда йшлося про кімнату на 5 чоловік). Машини на гору везуть за 40-50 грн.