Не знаю як вам, а мені перед Миколаєм та Різдвом завжди хочетсья робити щось добре: сюрпризи друзям, подарунки рідним, послуги незнайомцям. Звідкись береться позитивна енергія, якою хочеться ділитися зі світом

Гарний спосіб використання тої енергії – благочинність, особливо коли йдеться про дітей. Недавно я дізналась, що один з моїх знайомих активно залучений до діяльності організації під назвою Молодіжна благочинна спільнота Львова, і що якраз зараз вони проводять чергову благочинну акцію до дня святого Миколая. Спільнота збирає книжки та розвиваючі іграшки для дітей з сиротинця в с. Верхнє Синєвидне.

Декілька місяців тому, львівські “благочинці” вже зібрали зимовий одяг для тих діток (їх в  сиротинці близько 90), є фотозвіт з тої акції тут. Тепер “необхідно подбати про розумовний та духовний розвиток дітей”.

Отож до 18 грудня включно пакуємо книжечки, іграшки, альбоми для малювання, диски з мультфільмами і відносимо свої пакунки в точки збору благочинної спільноти (перелік тут)

http://www.lvivcharity.org.ua/

І пам’ятаймо перший закон збереження доброти: Чим більше доброї енергії віддаєш, тим більше отримуєш взамін!

п.с. Я збираюся нести свій пакунок десь на тижні, тож кому ближче до мене – то зголошуйтеся!

А я, до свого сорому, навіть не знала про існування незалежної республіки Косово. Але тепер знатиму не лише що вони існують, але й що в них наймолодше населення на Землі – середній вік біля 25 років! Чим не причина пишатися своєю особливою, молодою країною?

В українців теж є багато чим пишатися! …Ну зробіть хтось і нам таку рекламу!!

p.s. Дізнайтесь більше про цю рекламну кампанію і, зокрема про процес створення ролика (дуже цікаво!) тут: http://kosovo-young.com/

Дозволю собі адаптувати цю думку до теми оптимізму і сказати: “Якщо хочеш в своєму житті більше позитиву, тримайся ближче до позитивних людей“. І саме цим (спілкуванням поближче з позитивними людьми) я збираюся зайнятись у своїй новій рубриці під назвою “Клуб Оптимістів“. Бо ніщо не надихає більше, ніж життєрадісні і вигадливі люди! Сподіваюся не тільки мене, але й моїх читачів

Розкажи про  себе “в двох словах”: чим ти живеш, чим захоплюєшся, про що мрієш?..
«В двох словах», я вважаю себе позитивною людиною. Не можу бути без людей, бо мені треба відчувати себе комусь потрібною. Страшенно люблю робити щось власноруч. Колись я мріяла стати художником, але технічна частина мене переважила. Зараз я розробник програмного забезпечення і дуже люблю свою роботу, правда мені ще дуже багато чому треба навчитись. Мрію подорожувати, зараз страшенно хочеться побачити людей всього світу і їхню культуру.  Взагалі багато про що я мрію, але у мене нема такої аж дуже глобальної  мрії, а якщо є, то це мрія мати сім’ю і зробити її щасливою

Що тебе найбільше надихає у цьому світі? Від чого ти безвідмовно посміхаєшся?
Я люблю просто посміхатись, але найбільше мене надихають люди, що мене оточують. Люблю дивитись на них, посміхатись їм, слухати їх, розповідати і радуватись з ними.

Чи є в тебе свої хитрощі, які допомагають боротися навіть з найгіршим настроєм?
Тут важко сказати, я стараюсь просто вірити в те, що не існує такого поняття як найгірший настрій. Якщо щось не так, то значить воно скоро пройде або вирішиться. Але не варто стояти на місці, якщо це залежить від мене, то треба діяти.

Може в тебе якісь свої маленькі добрі традиції, чи ритуали, чи просто звички, які роблять життя кращим?
Я стараюсь допомагати іншим, а ще робити речі за допомогою яких люди посміхаються. На рахунок допомоги, то не проходжу повз коли у когось щось впало, обов’язково допоможу підняти. Якщо бабці треба допомогти нести важкі сумки, коли знайшла чужу загублену річ, то стараюсь знайти власника. Мені шкода бомжів, тому одного разу, коли я сіла на дієту, я занесла їм півбанки оливок і канапки

Мені страшенно подобається коли люди мені посміхаються і дякують. Сама проста увага та повага для людей дуже важлива. Коли зі мною починають говорити дивні люди в маршрутці або в супермаркеті, то я відповідаю. Мені це страшенно підіймає настрій.
Одного разу, коли я йшла в університет, вся така задумана, якийсь хлопчина сказав мені «Ти щось загубила.», тоді я поглянула на землю, але там нічого не було, далі здивовано глянула на нього, а він тоді сказав «Свою посмішку.» Це підняло мені настрій на цілий день і я зрозуміла, що класно так підіймати настрій іншим, викликати в них посмішку. А от власноручно я, наприклад люблю робити іграшки, зараз в’язані, вони всім подобаються, я б всім понадаровувала їх, щоб вони сміялись, але на це йде багато часу і зусиль… (прим. chrishoneybee: На деякі іграшки можна подивитися на Оксанчиній пікасі)

Уяви, що тобі доручили організувати глобальну (планетарного масштабу) новорічну вечірку (і виділили купищу грошей на організацію). Як би виглядала твоя вечірка?
Актуальне питання, оскільки Новий рік на носі. Але я ніколи про таке не думала. Мені насправді дуже подобаються костюмовані вечірки, але це вже трохи банально. Якщо ж так, тоді варто зробити щось абсолютно протилежне, тобто зробити вечірку у гавайському стилі. Або ж, все таки, на якусь тему, як своєрідний квест (мафія чи 12 стільців або ж щось фантастичне). Якщо ж дуже постаратись, то можна витягнути всіх у Карпати, там сніг, новорічний настрій, сніжки, лижі, борди, ялинки Якщо є гроші, то можна вже й думати. Також можна опитати людей і дізнатись чого вони хочуть.

А якщо вечірка  повинна бути світовою, то думаю, варто знайти місцину для дуже великого вмісту людей, на думку спадає тільки Сахара. А якщо грошей багато, то влаштувала б там багато сцен (круглих), де б виступали зірки зі всього світу, навколо б були великі простори для танців, були б хаотично розставлені декоративні ялинки від кожної країни світу. Також там би була наметова зона і зона для харчування. І всюди б були охолоджувачі повітря, щоб не було дискомфорту.

Якби ти могла надіслати одне повідомлення в кожну домівку на нашій планеті, що б ти написала?
Завжди посміхайтесь і будьте добрими, щоб світ став добрішим!

Коротше, виходиш звідти, як заведений – НЕГАТИВ повний.

А сьогоднішній ранок я почала в відділенні Райффайзен Банку Аваль.
Відразу при вході там висить чудесний плакат з фразою “В чергах немає змісту” – як бальзам на душу!!

І справді, заходиш в гарне просторе приміщення, з акуратними столикам, дівчатками в уніформах (і з такими веселими жовтими хустинками райффайзен) – абсолютно вільними і готовими допомогти. Бланки заяв – в них під руками, ніхто нікуди не зникає, відчувається організованість і хоч якась присутність операційного менеджменту! Якось все ..по-європейському, вибачте за кліше.

Та навіть по програмному забезпеченню (а.к.а. клієнт-банк) видно, яка “кантора”. Скільки раз в нас глючив той приват24… а їхня система СМС-ок.. а російськомовний (якогось біса) суппорт?!! ..а довідки по 200 грн? Дістало.

І нехай, в Авалі будуть вищі тарифи, нізащо не повернусь в Приват.
Бо мій час також дорогий, а нерви – взагалі безцінні!

І найбільше мене в цій ситуації дивує навіть не ціна того плаття (хоча ціна, як на мене не дуже адекватна.. скільки всього можна за 230 євро купити!!! ) а дивує жовчна поведінка цієї гламурної “слащавої”, як каже мій татик, панянки. Здається, в її моделі світу все оцінюєься виключно шмотками, і виключно в євро   Впевнена, я заробляю набагато більше, ніж вона в своєму гламурному бутіку, тим не менше так склалось, що в моєму списку пріоритетів “модний прикид” зовсім не на перших позиціях. А отже я – не її клієнт.

Бути забезпеченим, чи заможним не так і погано, але погано коли гроші міняють людину до невпізнання. Коли на місце звичних людських цінностей стають “понти” і перегони “кто круче”. Речі оцінюються виключно за ціною, за яку вони куплені. Люди “попрощє”, з якими залюбки спілкувався раніше, стають недоречними, перетворюються на кумедну тему для глузування і критики. Життя заполонює ГЛАМУР.

Тяжко це визнавати, але і серед моїх друзів та знайомих різна матеріальна забезпеченість часом стає бар’єром для спілкування, чи іноді навіть причиною непорозумінь. Хоча всі колись вчилися і росли разом. Та що там казати, навіть за собою я часом помічаю “мажорські замашки” – буває хочеться все і зразу, і все-одно що кажуть інші…

В такі моменти треба на секунду зупинитися і згадати про все справжнє і безцінне, що було в твоєму житті. От як наші походи в Карпати в студентські часи. В горах всі рівні, там навіть останній мажор одягне найгидкіший одяг, тільки щоб було тепло і сухо. Буде їсти вівсянку з чорним хлібом, якої ніколи б не їв в звичайних умовах. Там насолода, яка нічого не коштує, але водночас є безцінною. Там досвід і витримка бувалих перевершує найдорожчі прилади навігації. ..дуже сумніваюсь, що там бувала євро-гламурна-дівчина з моєї розповіді!

Треба завжди пам’ятати про те, що насправді в цьому житті важливе. Незалежно від того, чи на вас плаття за 230 чи за 2300 гривень.

Замальовка друга.
Їду додому в маршрутці, роздумую над ситуацією в “Магнусі”.
Сиджу “на гальорці” – на сидінні в останньому ряді. Поруч сидить двійко малих хлопчаків. Автобус явно старенький і невідомо чи технічно справний, тому на кожному горбі підскакує так, що “гальорка” буквально злітає в повітря. Хлопці страшенно тішаться, щоразу голосно сміються і сперечаються хто вище злетів. Спостерігаю за ними і сама мимоволі посміхаюся, пригадую як ми з подругою по дорозі в ліцей так щоранку тішились.. І найприкольніше – що малим абсолютно “по-барабану” в чому вони одягнуті, і зовсім “фіолетово” що вони їдуть на такому роздовбаному автобусі, а не на модній іномарці. Щастя воно в простих речах, ..які безцінні.

Я не маю дітей, не маю власної справи і, сподіваюся, не стану свідком війни чи політичного перевороту (максимум, яким можу похвалитись – участю в помаранчевій революції ). Якщо мене зустріне якийсь дууууже давній знайомий і спитає – як життя, то я, швидше за все, відповім: “Та все супер. Заміжня, працюю, живемо потрошки”. Нічого особливого.

Нічого особливого? А, з іншої сторони, чого б мені хотілося? Ну, скажімо, коли мені буде 25! ну чи 40! Якщо задуматись всерйоз, і по всіх методиках організації власного життя, як радить Лакейн чи Шефер, відповісти,  чого я хочу від свого життя?

..Як не дивно, на думку не спадає нічого пафосного. Колись мені здавалося, що я б дуже хотіла мати власний бізнес, чи стати  відомою, чи ще щось таке “особливе”…  але це далеко не те, що я думаю зараз.

Так, хочеться самореалізації – життєво необхідне почуття росту, перспектив, потрібно постійно дізнаватися щось нове – але цього можна досягнути і не “хапаючи зірок з неба”. Так, хочеться бути успішною в плані матеріальному, щоб мати змогу подорожувати, відпочивати, так як подобається - але, наразі, це вдається і без титулу “мега-директор” . А ще хочеться багатого на враження сімейного життя, можливості проводити час з друзями і рідними – ну це взагалі, здається, суперечить всім “пафосним” цілям..

Мабуть, цей допис не став би успішним ессе на вступі в бізнес школу (про яку я колись, до речі, подумувала), чи гарною передвиборчою промовою, але це що я думаю зараз, в свої 24. Отака ось, можливо, недостатньо амбітна, але все ж моя власна, чесна  позиція.

Тому бажаю собі прожити свій 25-й рік життя зі смаком нових відкриттів, і маленьких і великих; з кайфом від спілкування з різними цікавими людьми; з радістю від реалізації своїх ідей, чого б вони не стосувалися; з новими випробуваннями і труднощами, без яких було б нецікаво жити; а головне – з натхненням і свіжими силами робити щось нове – бо коли в мене є натхнення, то мені немає рівних!

p.s. Була в мене думка замутити акцію подібно до Jen – дівчинки, яка робила щось нове ЩОДНЯ цілий рік – в честь свого 30-го дня народження… але боюся я ще не готова до таких масштабних акцій ))

p.p.s.  Заодно публікую фотки з вихідних, які я обіцяла – ще одна причина чому мій 25 рік буде несхожим на попередні!

Наш новий член сім’ї:

Впірьод і з піснею!!!!

Я чула і читала багато думок на тему цих двох альтернатив, навіть американський президент Барак Обама у своїй інавгураційній промові згадував про це, закликаючи американців проявляти гуманність і погоджуватись на зниження зарплати заради збереження робочих місць. Але цікаво, чи багато людей готові на такий крок?

Думки в моїй проектній команді, наприклад, розділилися, практично порівну. Тому я вирішила провести серйозне соцопитування на таку важливу тему.

Уявіть, що керівництво вашої компанії зібрало людей і запропонувало два альтернативних варіанти: або звільнити 20% працівників (причому, ви розумієте, що ви в цю категорію не потрапите) або погодитись на 20%-зниження зарплати. Який варіант ви б обрали?

[polldaddy poll=1296078]

Також цікаво почути аргументацію чому ви обрали той чи інший варіант.

Also would be interesting to know reasons why you chose this or that option.

В Білорусії була двічі і переконалася на власному досвіді, що по-білоруськи там майже не говорять, принаймні, в містах. Хоча мову і вчать в школі, але реально нею не користуються (добре хоч написи вулиць і держ.установ досі білоруською). І це так сумно..

Сьогодні в розмові з другом обговорювали різні мови, я для цікавості погуглила на цю тему, щоб з’ясувати, чи є якісь ресурси на підтримку білоруської мови . Натрапила на цікаву дискусію тих, хто любить, і тих, хто ненавидить (!!!) білоруську мову: http://www.lovehate.ru/Belorussian-language

Відповіді тих, хто “ненавидить”, зачепили до глибини душі..

…”Те кто ЛЮБИТ этот язык и относится к нему серьезно, наверное просто ненормальные люди”

…”Знаете, мне до последнего времени думалось, что самое тупое наречие – украинское. Ни фига!”
“И это не удивительно – белорусский, как и украинский, создавался с целью отчленить часть русского этноса, но если над украинской частью поуродовались только ляхи, то над бело-русской – ещё и литовцы.”

Яким же треба бути бовдуром, щоб таке написати???!!! Та кожен народ, який ще не втратив своєї гордості остаточно, повинен мати власну мову! Я навіть не стрималась і вирішила вставити свої 5 копійок в дискусію (довелося зареєструватись на тому сайті), написала декілька слів українською (моя російська граматика просто жахлива), …а потім в правилах сайту вичитала:

“Писать только на русском языке. Янки го хоум! Для украинцев отдельной страницы тоже нет, так что пишите по-русски.”

Мабуть читачі цього сайту настільки обмежені, що інших мов крім “руского наречия” не знають.

Одним словом, вся ця історія ще раз змушує задуматись і над ситуацією з українською мовою. В нас, звісно, все набагато краще, але розслаблятися ніколи не можна.

Хай живуть українська та білоруська мови! Хто зі мною?!