Вуухууу! Відкрили лижний сезон! Та ще й як! На засніженому-закуреному “по вуха” Драгобраті!

Пригадуєте сніжну мрію 2010? Цього разу погодка була значно суворіша (сонце, мабуть на хвилин десять за цілі вихідні виглянуло. А то все: туман, вітер, на вершині заметіііііль..), але СНІГ! Сніг був таким же неповторно-свіжим, легким, пудроподібним. Ну, знаєте, такий, що в нього тільки б падати-падати, тільки б катулятись-катулятись ..їдеш по цілині, як по пір’ї, лижі під снігом, повільно пливеш, піднімаєш за собою білу куряву..  В лісок заїжджаєш – і хочеться в тій пудрі там і лишитись, під мохнатими лапами ялин – так затишно-затишно.. ..ех, шкода відяшки щось вперто не парсяться моїм редактором. Хіба фотками можу поділитись

Click here to view the embedded video.

п.с. І це все при тому, що внизу, аж до самої Ясені всю суботу злива лила, і ні порошинки снігу в селах! Просто неймовірно Заничкалась зима на Драгобраті

п.п.с. Ще маєм гордість додаткову – цього разу на власному авто долали підйом на гору! Вперше, ..і певне востаннє – шкода все-таки машинку. Але ж круто, нє?

Марічка! добре що ти є!!!), озброїтись фотоапаратом, дивитись на місто новими очима, ніби турист, який у Львові вперше! Ми ж, тільки подумайте, живемо в одному з найкрасивіших куточків України! ..а іноді зовсім цього не помічаєм!

…а насправді мені просто захотілось передати привіт нашим дорогим друзям з Мінську, які з’явились у Львові, і задали нам правильний темп відпочинку! Давно в нас не було таких насичених і таких теплих-душевних вихідних!

п.с. А ще знаєте що? Поки Катя і Єгор в нас гостювали, ми здійснили героїчну вилазку – зустріч сонця на Високому Замку! ..дарма, що було хмарно! я все-одно нами пишаюсь ..і план-мінімум для №11 зі списку вважаю виконаним!

Кажуть, люди поділяються на тих, хто більше любить котів, і тих, хто більше любить собак. ..є думка, що насправді люди поділяються на тих, хто більше любить зиму, і тих, хто більше любить літо

Кумедно, але я не знаю куди віднести себе, ні згідно першої класифікації, ні згідно другої…

Люблю сніжно-холодну зиму…

Але не більше, ніж тепле різнобарвне літечко…

А ви? В яку категорію?

п.с. Літні думки навіяв несподіваний-посеред-зими Анини пост з дельфінами…

п.п.с. Всі світлини мої. Більшість – з “досі-не-виданого”

Єгор і Катя у своєму над-симпатичному помешканні

На жаль, в кадрі нема Лєни – ще однієї дамусі з нашої екс-київської трійки. Тому підняла архіви, і знайшла таке (з перед-останньої мінської поїздки, влітку):

Катя, Лєна і я – катаємось річкою Свіслоч, в центрі Мінська

От би в кожному порту місті зустрічали такі друзі!

..Коротше, страшенно пишаюсь своїми мінчанами. От що!

Взяла парочку вихідних, вигнала “з стійла” ровера – і гайда на ранішню електричку в Тернопіль. У потязі відразу переключилася на релакс-режим ..причому так зрелаксувала, що пропустила свою зупинку!

Врезультаті довелося пиляти зайвих кілометрів сім, по полях-лугах і хащах: місцевими реп’яховими та кропивними алеями, під палючим обіднім сонцем…

Але розкисати не було причин, бо вже скоро мене чекала гостинна бабусина хата, і найприємніша приємність, яку можна було вигадати в тій ситуації – ЛІТНІЙ ДУШ!

Освіжилась, обсохла на сонці, ситно перекусила – і можна йти за десертом в малинник.. А навкого – все буяє, цвіте, дозріває. Хоч бери і сиди між того всього весь день. І бабуся, наше сонечко, біля того всього порхає – просто неможливо не посміхнутись!

А тут ще й гарна несподіванка – качечка якраз довигрівала качат,  і ми з бабцею організували для них першу вилазку “в світ”. Аж п’ятнадцятеро розчулюючих клубочків вперше побачили сонечко, і вперше в своєму житті пообідали!

От хто вже не схожий на клубочок, то це наш пес. “По-паспорту” – Дружок, а в народі – Вухастик, або просто Заєць!  І хто б впізнав в ньому те маленьке чудо, яким він був ще навесні?…

В таких маленьких радощах і пройшли мої вихідні: природа, смаколики з саду-городу, простецька робота по господарству, спостереження за тваринами, вечори з рідними, все те ж відчуття як сповільнюється час…

Шкода, що ненадовго – бо через день-два треба знову до Львова, до міського неспокійного життя…

Але, зрештою, навіть у місті якось простіше, коли знаєш, що є закуток, куди завжди можна приїхати “підзарядитись” і відновити душевну гармонію. ..так що вкотре- Ура, сільський відпочинок! Ура, зелений туризм!

п.с. В ті вихідні, ледь не нажила собі нового домашнього улюбленця – безпритульне кошеня, що бродило вулицею в районі вокзалу. Вже майже вирішила взяти його з собою.. а в останній момент відпустила. ..навіть жалію трошки..

Так приємно виконався пункт №42 з мого мега-списку.

А ось пруф-відео (звиняйте що таке темне, я його в першу чергу заради звуків залила…)

п.с. До теми звуків природи: хто ще не бачив/не чув Славкової “Музики природи” з Закарпаття – вельми рекомендую. Три хвилини абсолютної насолоди!

Вступне слово або Чому нас туди потягнуло

Почну здалека – з моєї лижної біографії, і як ми “докотилася” до катання в Словаччині, та чого від неї чекали.

Почалося все, як і в багатьох, з гірок славного Славського: Захара Беркута, Грабовця, Тростяну, Погару, потім Плай, Подобовець,  ще може гірка чи дві… Пригадую, як було цікаво щоразу відкривати для себе нові схили, потрохи виробляти лижний смак і визначатися яке катання подобається найбільше. Ті перші виїзди завжди супроводжувались відчуттям авантюри, пригод і новизни.

Потім ми відкрили для себе цивілізацію Буковеля, і магію Драгобрата. Їхати ближче вже не хотілось. Бо “диким” гіркам Славського і йому подібних важко було конкурувати з комфортом Буковеля, а красу високогірного Драгобрата і його сніжного покриття взагалі перевершити ніхто не міг. Два роки тому поїхали кататися в Румунський Braşov, і  тоді вже було з чим порівнювати українські гірськолижні схили. Трошки уявили що таке вищі гори для катання.

А минулого року майже весь сезон відкаталися на Буковелі. І ніби все добре, але кудись пропав смак пригод, ті самі траси потрохи почали приїдатися. Завзяті лижники занудьгували Мабуть, відтоді, ми і почали планувати новий лижний виїзд кудись закордон. Хотілося підкорити парочку нових гірок, серце лижника прагнуло свіжих вражень від катання. Думали про Австрію, але зрештою вибрали доступнішу (і простіше з візами, і дешевше) Словаччину.

Гірськолижний відпочинок в словацьких Татрах

В Словаччині є відразу дві системи гір, придатні для катання – Низькі Татри, з основним курортом під назвою Jasna, і Високі Татри з основним курортом Tatranska Lomnica, причому відстань між Низькими і Високими Татрами невелика – порядку 100 км, так що, маючи власний транспорт, за одну відпустку можна спробувати і те, і інше. Більш потужними, в плані кількості і складності трас, є Низькі Татри, тому саме Jasna стала нашою базовою точкою.

Забігаючи наперед, можу сказати, що гори нас не розчарували. І хоча погода нам не дуже сприяла, і сонечко виглядало лише зрідка, зате сніг і схили були просто відмінні!

Почалось наше знайомство з Низькими Татрами з північних схилів [карта].  Першим ділом, ми вирішили піднятися якомога вище, якщо вдастьcя то до самої вершини  – Chopok, 2024 м. Aле вже на висоті більше 1500 метрів зрозуміли, чому це вдається далеко не всім, і чому в той день зовсім не було бажаючих підніматися навіть до станції Lukova. Високі гори – то річ сувора, особливо якщо здіймається сильний вітер, що змітає зі схилів сніг великою холодною хмарою. Їдеш закутаний по самі вуха на кріселку і думаєш про себе “і який біс мене сюди потягнув”, і ще “як же все-таки добре, що в мене є маска”

До речі, за весь час поїздки вершини нам підкорити так і не вдалось ..так що є зайвий привід повернутись туди ще раз!

Хоча назва курорту Jasna дуже б пасувала до ясної погоди, більшість днів вершини гір ховалися в хмарах, тому доводилось кататися нижче. Але то не біда, бо лижних трас там достатньо, причому на різний смак. Від цивілізованих підготованих схилів “аля Буковель” і до free ride зон, та диких спусків поміж ялинками. Є і ділянки з трамплінами для любителів пострибати та потрюкачити.

Шкода тільки, що вечірнє катання не дуже продумане. Підсвічуються лише дві траси, які не з’єднані між собою, а отже доводиться вибирати лише одну. Причому на вечір потрібно купувати окремий абонемент. А лижний день в Татрах доволі короткий – верхні витяги зупиняються о 16:00, а нижні не пізніше, ніж 16:30.

Південна сторона Низьких Татр (Chopok Juh) також освоєна лижниками [карта]. Теоретично, туди можна потрапити з північної сторони, виїхавши найвищим бугелем на Chopok і спустившись на лижах з іншої сторони хребта. Але оскільки пункт “виїхати на Chopok” виявився для нас нездійсненним, то довелося об’їжджати хребет на автомобілі Причому довжина об’їздної дороги – біля 70 км, чомусь словаки досі не викопали якого-небудь тунелю, щоб оптимізувати то діло

Розповісти про південні схили багато не зможу, бо зустріли вони нас ще суворіше, ніж північні – білим, як молоко туманом з видимістю не більше декількох метрів.

Ми спустилися лише декілька разів, останній з яких завершився доволі небезпечним інцидентом і втратою одної пари лиж  (завдяки чому і з’явилось вчорашнє відео). Деталей розповідати не буду, тільки дам одну пораду: НІКОЛИ не їздіть в густому тумані по невідомих вам схилах. Справді не варто.

І ще ми на власній шкірі переконалися, яким корисним приладом є рація, навіть якщо йдеться про невеличку компанію з 4 чоловік, як наша. Гори, навіть освоєні, залишаються горами зі всіма своїми небезпеками і несподіванками, тому треба бути готовим до всього.

Cправжньою окрасою нашої відпустки стали відвідини Високих Татр [карта]. Піднявшись на Lomnicke sedlo (2190 м), ми опинилися над хмарами, всі неприємності залишились внизу, а перед очима постали прекрасні гірські краєвиди. Навіть кататися не дуже хотілося, тільки б дивитись, дивитись і дивитись ..ну і фотографувати потрошки

Насправді, можна було б вибратися навіть вище, на сам Lomnicky stit (2634 м), без лижів, у великій туристичній кабінці, але до нашого великого розчарування квитки на неї розкупили ще до нас.

Зате яке задоволення кататися такими схилами… Сонечко починає сідати, міняються тіні на скелястих горах, і вітру зовсім немає. Відчуваєш якусь гармонію з природою і тиху радість.

А ще мені дуже сподобалась free-ride дорога вниз, коли прийшла пора спускатися до нижньої станції. По ялинках, траверсах і стежках. Ось він смак авантюри, дух першовідкривача, якого так бракувало вдома! 

Одним словом, хоча Високі Татри не можуть похвалитися великою кількістю трас, а нижні його спуски взагалі простенькі, поїхати туди обов’язково треба – подивитися є на що.

Все, втомилася писати. В другій частині розповім, чим ще, крім катання, можна займатись зимою в Словаччині, та спробую коротко викласти практичну інформацію для подорожуючих. Чао!

Продовження тут

Але історії він не тільки розповідав, але й збирав! Я недавно випадково натрапила на живий журнал Кімара, і серед дописів знайшла історії з дитинства, розказані різними людьми. Серед тих людей багато моїх університетських друзів знайомих – читала і посміхалась

Такі безпосередні і справжні! Пригоди малих дослідників і розбишак. Так що, якщо є вільна хвилька,  закалатайте собі кружку чаю чи какао, і насолодіться невигаданими історіями дітей.

частина 1 , частина 2 , частина 3 , частина 4 , частина 5 , частина 6

А потім обов’язково пригадайте і свої історії з дитинства ..вже уявляю як ви посміхаєтесь! Бо в кожному з нас досі живе той малюк..

Поїхали вдвох, в п’ятницю ввечері, щоб заночувати в Ясені і з самого ранечка в суботу потрапити на гору. Франківщина зустріла нас не надто оптимістично – дощем і, практично, безсніжними селами. Але я не стала розчаровуватись передчасно, адже знаю, що Карпати люблять лякати своїх гостей на початку будь-якої подорожі (скільки раз, ще з моїми університетськими туристятами ми потрапляли в страшну негоду на початку багатоденного походу, зате потім ніжилися під сонечком наступні декілька днів. Така собі Карпатська перевірка на мужність )

Поселилися, вже майже традиційно – на базі “Едельвейс” (кінцева зупинка “бобіків” в Ясені), проте цього разу потрапили в новенький, “щойно з-під молотка” корпус.  Місце проживання вразило відразу декількома речима. Ну, наприклад, що на вході гордо красувалась табличка “Янукович – наш президент. Агітаційний пункт”, яка дуже гармоніювала з забитими целофаном вікнами новобудови А ще, сумно здивувала якість оздоблення кімнати “підвищеної комфортності” та меблів в ній. Непошліфовані дерев’яні дошки на стінах, де-не-де сантиметрові шпари. Шафа, збита з якихось дерево-відходів, між дверками – відстань не менше ніж 10 сантиметрів. Замість затишного кімнатного освітлення – два офісні “прожектори” на стелі. Великий моток телевізійного кабелю, під’єднаний до телевізора. Розетка, що випала при першому використанні. Смішна душова кабінка, висотою десь до підборіддя – шкода не зафоткали  ..Здається, що при побудові цього корпусу економили на всьому, не лише на матеріалах, але й на майстрах. ..Є здогадки, що ту недолугу шафу збили учні яснянської школи на уроках праці Одним словом, тут зовсім не вміють робити бізнес, не розуміють, що для майбутніх прибутків потрібні інвестиції і господарський підхід, а не принцип “аби-як”…

Але історія мала бути зовсім не про це, тож переносимось в ранок суботи, який продовжує лякати нас дощиком і хмарами. Вдіваємо капюшони, виносимо спорядження, пакуємось в машину і їдемо на гору. І вже через годинку екстремального підйому потрапляємо в омріяний сніжний рай! Хмари лишилися внизу, схили засніжені, жодного натяку на дощ, температура близько нуля. Можна підніматися на гору і насолоджуватись нашим довгоджаннм лижним вихідним.

Якщо першим синонімом Драгу є “сніг”, то другим синонімом є “пригоди” – те, через що Драгобрат ніколи не поступиться жодним цивілізованим Буковелям Справжні фанати люблять Драгобрат не за його центральні схили (які, треба сказати, також супер-бомбезні: широкі, сніжні і з фантастичними краєвидами), а за можливість чухнути кудись направо чи наліво, на незайману цілину, чи кудись між ялинок і ярів. Там, де ти залишаєшся один на один з природою і справді маєш нагоду випробувати свої можливості

Так зробили і ми – поїхали по траверсу у пошуках пригод, які нас знайшли дуже швидко  Повернули трохи зарано, і потрапили в справжні хащі, з присипаними снігом деревами і кущами. І оскільки вверх вертатись не хотілось, вирушили “в лоб” через весь той “фан”.  Зрештою, довелося зняти лижі, і пробиратися то пішки, то “повзком” Декілька раз нога провалювалась в сніг вище коліна, одного разу під снігом виявилось джерело, добре, що я швидко збагнула, що мій лижний чобіт повністю в воді, і встигла його витягнути до того, як промокнути Не знаю чому, але настрій при тому був просто супер-піднесений. Навіть тоді, коли я не втримала рівновагу і опинилася в хиткій позиції вверх головою і лише гілки тримали мене від екстремального спуску вверх ногами до дна яру  До того ж, я умудрилась в’їхати в якусь змазку (мабуть, від підйомника), яка ніяк не відчищалась з лижі, а потім і з моїх рук, а потім і з палок і одягу . Довелося залишитися без рукавичок, бо шкода було псувати свого “миколайчика” тою гидотою.

“З горем пополам”, ми вибрались зі свого яру, вкінці навіть трошки їхали на лижах . По дорозі зустріли таких же екстремалів, правда трохи крутіших за нас – не знаю як, але їм вдавалося долати ті екстремальні схили на лижах!! Хочу і я так навчитись

Поки вернулись до “Курятні”, вже був обід. Наступним обов’язковим пунктом програми була гора Стіг, на яку кожен солідний лижник чи бордер мусить піднятися пішки, хоч раз за день катання. Звідти відкривається гарна панорама, можна поклацати фотоапаратом, а потім винагорода – довгий спуск донизу. Потім гаряче вино, чай і приємні спуски центральними схилами. Катання видалось дуже схожим на весняне – трохи вогкуватий, але все ж не важкий сніг, і справжня теплінь – можна їздити без шапки, без маски і без рукавиць. Так ми катались, аж поки не далися взнаки, не звиклі до руху, ноги та коліна ІТ-шника  Потім дорога до Ясені, перекус в Яремчі і довга дорога до Львова через дощ і туман, який місцями ставав білим як молоко, коли видимість не більше декількох метрів, і навіть фари зустрічних машин зовсім не разять очі, а просто зникають так само непомітно, як з’явились.  Приблизно так закінчився мій ідеальний лижний день.

А сьогодні ми спали до обіду. Ноги ще трохи потягує (значить, добре покатались), а я вже хочу назад на Драг, краще на два-три ідеальні дні… Тим більше, що синоптики обіцяють похолодання і свіжий сніг…

п.с. Коротка інформація для тих, хто теж “милиться” на Драгобрат. Нових витягів цього року ще не запустили – хоча опори крісельної дороги вже стоять, буде вести майже до вершини Стогу. Старі бугельні витяги “Допельмаєр”, і той лівий, біля “Курятні” – працювали нормально, вартість абонементу на 10 підйомів – 90 грн.  Проживання трохи подорожчало. В “Едельвейсі” запаркувались за 140 грн з носа (без харчування), на горі можна було поселитися за 200 грн з особи з харчуванням (розповів знайомий, правда йшлося про кімнату на 5 чоловік). Машини на гору везуть за 40-50 грн.