Треба сказати, що хоч і завдання просте, мене так вразив цей титул “запрошеного дизайнера”, що я дуже довго не могла вигадати – що б такого зробити, щоб виправдати довіру  ..чого тільки не думала: квіти-трансформери, якісь рухомі конструкції, квіти стилізовані під якусь тему (чоловік пропонував робоквіти, наприклад ).
Але зрештою, вийшло ось таке творіння з банальними такими квіточками:

Нічого геніального, але посміхає, пра?

Квіточки зблизька (як завжди, манікюрні ножнички рулять ):

Ще раз дякую Яні за конкурс  - дав поштовх трохи покреативити
І бажаю натхнення вам всім!

Знаєте, буває люди люблять казати, що життя наше смугасте. То біла смуга, то чорна, то біла, то чорна. Щось в тому є. Причому смуги ті, насправді, дуже корисні. Бо, лише помічаючи ту смугастість, можна до кінця зрозуміти смак життя. А ще, дуже цікаві моменти стику чорної і білої смуг. Цікаво аналізувати – що ж посприяло різкому покращенню “карми”, або навпаки її погіршенню.

Декілька місяців тому в мене стався саме такий відчутний “стик смуг”. В якийсь прекрасний день я збагнула, що вже точно не пригадую яке сьогодні число, чим я займалась останній тиждень, і коли я востаннє робила щось для себе. Якось навалилось всього, буває таке: по роботі проблеми, якісь клопоти, настрій ще гидко-розкисло-байдужий. Котишся собі по рельсах (мій чоловік називає це “їхати в коробочці”, колись окремо треба про цю концепцію написати…), не особливо задумуючись, чи в правильну сторону їдеш Часом такий зомбо-стан на дні, тижні, та навіть місяці розтягується.

І от, уявіть, вечір чергового бездарно прожитого дня, і чую всередині прокидається внутрішній протест: “Та ні, все-таки щось не так“. Беру позаплановий вихідний, щоб трохи побути сама з собою. Сиджу десь на лавці, броджу містом під дощем, малюю в блокноті. І потрохи пригадую: що ж все-таки важливо, а що ні…

Не можу переказати що саме варилось в той раз в моїй голові, але одного дня вистачило, щоб зарядити себе позитивом на довгий-довгий час. І в той же день я завела черговий чекліст для самої себе на найближчі 100 днів (знаю-знаю.. я чеклісто-ґік, мало мені чеклістів на роботі всеможливих, то я й в повсякденному житті їх заводжу…). Особливий чекліст для заміру балансу хорошостей в моєму житті. Осьо як він виглядає (у вже заповненому вигляді):

На кожен день – декілька маленьких позначок, що символізують різні важливі шматки мого життя. Чоловічок – то я, тобто час, який я присвячую турботі про себе і своє здоров’я. Будиночок – це моя сім’я, і все що я роблю щоб нам було добре вдвох, і затишно в нашому домі (то не враховуючи щоденних обов’язків, типу миття посуду, прибирання чи приготування їжі). Серце – мої рідні і друзі – близькі люди, про яких не варто забувати.  Зірочка - це для моїх маленьких і великих мрій (як дрібниці на кшталт пунктів 101/1001, так і більш глобальні задумки). І, нарешті, смайлик – це розваги, якісний відпочинок, приємне дозвілля.

Щоб заслужити будь-яку з цих позначок треба зробити не так і багато. Присвятити собі, рідним, сім’ї, мріям чи відпочинку – хоч трошки часу за день. Тим не менше, як показує статистика, навіть на те “не так і багато” не завжди знаходиться час. Мої підсумки за сто днів:

• чоловічків – 38 зі 100
• будиночків – 34 зі 100
• сердець – 51 зі 100
• зірочок – 29 зі 100
• смайлів – 33 зі 100
• Кожен 12-й день – прожитий “бездарно” (без позначок), кожен 4-й – з єдиною позначкою.

Не вражає, правда? Здавалося б, ну що вартує зайвий раз підняти трубку і подзвонити рідним (вже +1 позначка). Чи потішити себе додатковою косметичною процедурою (вже +1 позначка). Чи зробити щось приємне чоловікові (вже +1 позначка..). Але буденність, і робота, і всяка всячина так просто не здаються!

І мушу зауважити: ці 100 днів були досить “козирними”, порівняно з попередніми місяцями. Адже після своєї чорної смуги я з новими силами взялась за справи: записалась на масаж, який давно відкладала; почала ходити на йогу; запломбувала 6 зубів ; повирішувала парочку завислих 90%-них проклятих справ. Так що, небезпідставно, підозрюю, що всі ці цифри можна сміло зменшувати на 25-30%, щоб отримати середньостатистичну картинку за рік.

Можливо, для когось це все прозвучить як якась маячня (ото надумала: міряти життя цифрами ), а для мене – це просто ще один своєрідний доказ того наскільки повнішим і збалансованішим можна зробити свій світ! Скільки ще днів можна дорозмальовувати різними хорошими “позначками”! Звісно, постійно жити “по чеклісту”  – це безглуздя. Але мушу визнати, він мене таки мотивував всі ці 100 днів експерименту – дивився на мене своїхи незаповненими місцями, нагадував не забути про ту чи іншу важливу справу. А знали б ви, з яким сумом я викреслювала свій перший порожній день!..

Отакі в мене експерименти, в намаганні віднайти свою власну формулу життєвого балансу. Цікаво, як до своїх формул приходять інші люди, і чи є серед вас такі ж “фріки”, з папірчиками, списками і метриками?

п.с. Додаю накінець фотографію з того “переламного” дня, більш ніж 100 днів тому. Я – замерзла, під дощем (навіть шапку натягнула), зате з букетом – сама собі купила, щоб відсвяткувати прорив “ні рельсам і коробочкам”!

п.п.с. Якщо комусь раптом теж захотілось “помірятись” за моїми критеріями, то тримайте – шаблончик для відміток

Ось таке зробила для свого чоловічка, щоб йому виздоровлювалось троха легше.
..То наше фірмове словечко “блюблю”

Всередині – на кожному кольоровому шарі – сховано шматочок того, що я “блюблю”

А ще, з цією листівкою прийму участь в конкурсі від Яни і ЗробиСам(а)Завдання 10. Безшаблонне. Валентинки

Гарного вечора всім!

Click here to view the embedded video.

Чого це я застряла в тому ІТ..”   (а застряла я жорстко, недавно вже сім років стажу відсвяткувала. ..до того ж всі сім – в одній компанії, уявіть собі! )  А бувають дні,  коли внутрішній голос вдоволено співає -  “

То, мабуть, стандартна історія з будь-якою справою. Бо в кожній справі є шмат, який приносить  задоволення (як от милуватись мальовничими Карпатськими краєвидами, коли випасаєш отару), але є й інший шмат, який просто треба робити, бо без цього ніяк (..з тою отарою до біса намучитись треба).

Що дивно в моїй професії – так це те, що приємне і неприємне в ній переплетене невіддільно. Бо якщо спробувати відповісти на питання “що я найбільше люблю в моїй роботі”, і “що мене найбільше стомлює і напружує в моїй роботі”, то в обидва списки потраплять 1:1 ті самі речі…

Розповім про деякі  штуки за які я люблю (а часами не люблю) свою роботу.. ..і що мене стільки часу тримає все в тому ж менеджерському кріслі, все тої ж ІТ компанії

Здоровий кусок задоволення – це люди. Такі неймовірно різні, кожен зі своїми метеликами і жуками в голові. Кожен зі своїм баченням світу, зі своїми неповторними життєвими історіями. Різношерстні істоти, які збираються разом і пробують співпрацювати, творити щось спільне, притиратися кутами один до одного

Люди дивують.  От працює в тебе чувак, і ти собі склала про нього картинку в голові, і ніби знаєш що від нього очікувати – лейбу повішала, в каталог характерів внесла. А тут – бац! В один прекрасний момент він видає щось таке, від чого в тебе самовільно відвисає нижня щелепа   ..і виявляється, що дядько зовсім не такий. Ну, наприклад, не тихоня-нудотик, а геній-в-ракушці!  

От, тільки-тільки тобі починає здаватись, що ти можеш передбачити поведінку команди, спрогнозувати результат – обов’язково стається яка-небудь ситуація, яка б’є по голові, і нагадує, що ти маєш справу не з матмоделями, чи обчислювальною технікою, а з людським розумом, емоціями, з реальним таким чорним ящиком ..тому й так радісно, коли, не зважаючи ні на що, той пазл складається, і вдається працювати і продуктивно, і з приємністю. Це, певне, найбільше щастя для керівника.

Водночас буває нестерпно важко, коли пазл вперто не складається, з тих чи інших причин. Важко постійно тримати в голові особисті інтереси, настрої всіх своїх “бійців”. Важко залишатись врівноваженою, об’єктивною, конструктивною, коли тебе саму вже встигли розізлити, чи засмутити.  До того ж,  ті “людські” проблеми команди – вони найболючіші, часом заснути пів ночі не можеш, все прокручуєш в голові ситуацію, і способи її вирішення.

Отака-от монета, з двома сторонами – робота з людьми.

Інша двояка штука в моїй роботі  - це мультипоточність.  Так вже склалось, що за останні років п’ять, я жодного дня не працювала на одному єдиному напрямку. Вічно я мушу ділити свій час між: проектами і підпроектами (от зараз – в мене різношерстний такий проект з мільйоном різних напрямків. А бувало що й більше одного замовника одночасно треба було вести); т. зв. “соціальною” діяльністю (організацією навчальних програм і просто приємних подій для тестерів і не-тестерів нашого офісу); від минулого року – ще т.зв. ресурсним менеджментом (це коли займаєшся розвитком і підтримкою “ресурсів”, тобто людей; їхніми кар’єрними планами, зарплатними питаннями, тощо) . Причому, кожен з цих напрямків сам по собі комплексний, і дуже багато чого передбачає, тому зрештою мені легше перелічити чим я НЕ займаюсь на роботі, ніж чим займаюсь

В тій мультипоточності є свої плюси. Бо, коли нема натхнення робити щось одне, є гарні шанси, що прийде натхнення робити щось інше. Більше поля застосування для якихось творчих ідей. А ще, з кожним кварталом в мене в голові накопичується інформація на всеможливі теми, додається ще з десяток контактів. Це все, в сумі, дає повніший контекст (такий необхідний для роботи в великій компанії), допомагає вирішувати проблеми трошки легше і оперативніше. ..а іноді навіть додає почуття значимості – мол, он скільки всього на мені тримається (40 людей на проекті, 30 в ресурсній групі, і з пару десятків людей, так чи інакше, задіяних в навчальні програми офісу щоквартально).

А з іншої сторони, оскільки завдань об’єктивно забагато, як для однієї людини, то постійно треба вчитись іти на компроміси, балансувати між різними справами – щоб встигнути принаймні найголовніше з кожного напрямку. Постійно то там-то сям щось не встигається. Доводиться ніби понижувати внутрішню планку якості і своє визначення “зроблено достатньо добре”.  І від того іноді дуже сумно. Бо думаєш собі: мені б в два рази більше часу, то я б зробила “лялю”, а так “маємо те що маємо”…

Так що і тут, добре і погане – в одному флаконі мультипоточності

Така-от роботка в мене.

А сьогодні останній вихідний перед робочим тижнем. І я, і хочу на роботу, і не хочу на роботу водночас. Цікаво, чи це я тільки така вар’ятка, чи в інших людей теж таке роздвоєння буває? ..розказуйте!..

Як би там не було, всім приємного робочого тижня!

Цей рік був не з легких. В ньому помістилось багато дуже різних подій. І безмежно сумних, і неймовірно щасливих. Тому для 2011-го в мене немає одного влучного епітета. Він був абсолютно непередбачуваним; схожим на кардіограму, що пульсує між крайностями; божевільним колажем зі всякої всячини. В чомусь переламним. Багато в чому повчальним. Оце прокручую в голові всі події, і усвідомлюю як сильно еволюціонувало, за цей час, моє сприйняття світу і власного життя.

Звісно, далеко не про всі події хочеться писати на цьому блозі. Тому навряд чи, для рядового читача, 2011 рік “в жовтих окулярах” дуже відрізнявся від року 2010. Але на те вони і “жовті”, щоб, в першу чергу, ділитися радістю – тим, про що розповідати легко; і тим, що здатне  посміхати когось іншого

Але менше з тим. Зараз в мене дуже правильний передноворічний настрій. Стан повної готовності натиснути віртуальну кнопку “reset”, і почати карлякати на новому аркуші ..ну, в цьому ж суть свята Нового року, правда?

Тільки от перед “reset”-ом треба надійно викарбувати в своєму серці висновки після всього прожитого. Для мене – це прості, але від того не менш мудрі, принципи: Цінуй близьких (і ніколи не сприймай їх “як належне”..). Правильно вибирай – що важливе, а що ні (а то навколо стільки непотребу, який вперто претендує на статус “важливого”..). Помічай і цінуй своє щастя (в тебе є 100500 причин для щастя. ..хоча починаєш це розуміти, лише коли втрачаєш..). Відповідально стався до себе і свого життя (ну, бо, зрештою, хто, як не ти?).

Нехай це все і стане моїм заповітним бажанням на новий 2012 рік. Є думка, що по-справжньому заповітні бажання, особливо написані чорним по-білому, мають здатність збуватись. Принаймні, бажання загадане напередодні 2011 – до певної міри збулось.  Рік вийшов більш сімейним, інтравертним, ніж попередній. А під кінець почав ставати все більш гармонійним…

Так що загадуйте, і все збудеться! З Новим роком!

п.с. Для приємного післясмаку: швидкий колажик з випадкових (приємних) миттєвостей 2011…

Тим не менше, ініціативу файної людини підтримати все-одно хочу! Так що +1, нехай позаконкурсна, запізніла *яєшня* в честь бомбезного блогу “Бути мною. Українська сім’я в Австралії“. Ура-ура-ура!

Я з яєць зварганила ..яєчний пунш!

Рецепт взяла перший-ліпший, який підказав гугль:

Інгредієнти (я все ділила на 2):
250 мл коньяку, 750 мл червоного сухого вина, 1 л міцного чаю, 1 лимон, 300 г цукрової пудри, 6 яєчних жовтків, гвоздика, кориця.

Приготування:

Покласти в чай гвоздику, корицю і цедру лимона, настояти 1.5-2години, процідити. Змішати з вином, коньяком і соком вичавленого лимона. Помішуючи, підігріти і поступово додавати збиті з цукром жовтки. Помішувати до рівномірної консистенції. Подавати теплим.

На смак вийшло непогане, може трохи міцнувате. ..ну і кольору дивного Але може то так положено ..чесно кажучи я повний профан в яєчних пуншах 

Осьо візуальна схема приготування:

Ще раз УРА Юлі і її блогу!!!

Сьогодні знову про приємне! Точніше про приємну Коротенька розповідь про людину, яка продовжує мене дивувати своєю невгамовністю і життєвою енергією. Знайомтесь, Улянка.

По-перше, це людина яка реально отримує задоволення від всього що робить. І я навіть не знаю, чи то вона так мудро вибирає, що робити, чи то просто вміє знаходити у всьому свій фан. Улянка займається тестуванням, і щоразу коли розповідає про свої робочі подвиги, то не може стримати радості від всього нового, чому вдалось навчитись, спробувати на практиці. Вона постійно щось читає, досліджує, експериментує, спілкується з іншими людьми, які цікавляться тим же, ділиться своїми відкриттями.

І очі горять-горять! Скажу вам так, серед всіх моїх щоквартальних розмов з підлеглими, зустрічі з Улянкою – то в першу чергу задоволення, а вже потім обов’язок. З такими людьми справді легко працювати, побільше в таких навколо! (готова поміняти скептиків-нитіків на живчиків-оптимістів, навіть в співвідношенні 3:1!)

Але далі більше: крім щирого задоволення від роботи, в цієї невгамовної дівчини постійно є ще купа захоплень, від яких вона так само відверто кайфує. Вона хазяйка власного будинку, любить працювати на землі, ростити щось. Вона робить справжні вітражі зі скла (!): одна з серйозних Улянчиних затій – виготовлення вітражів для вікон занедбаного раніше замку десь в Чинадієво – і все на добровільних засадах. Вона знається в аромотерапії, різноманітних натуральних масках – як зробити шкіру і волосся красивішими. З останніх захоплень – миловаріння. Буквально сьогодні я отримала несподіваний сюрприз у вигляді пахучих брусочків саморобного мила з різних натуральних компонентів (в т.ч. , і це вразило мене найбільше, з екстрактом шовку! ).

Одним словом, повний вам набір різносторонніх захоплень і колосальна маса енергії, щоб всім цим займатись. Просто феноменально.

Ну, і ще: я не можу згадати жодного випадку, коли б я бачила Улянку без усмішки на обличчі. Ну, тобто, я знаю, у всіх людей буває поганий настрій, але статистика річ вперта – перед нами безсумнівно справжнісінький оптиміст! Так що з пафосом додаю до віртуального клубу!

А хто скрашує ваші робочі будні? Впевнена позитивні люди є всюди! Треба тільки вміти їх помічати!

Вуухууу! Відкрили лижний сезон! Та ще й як! На засніженому-закуреному “по вуха” Драгобраті!

Пригадуєте сніжну мрію 2010? Цього разу погодка була значно суворіша (сонце, мабуть на хвилин десять за цілі вихідні виглянуло. А то все: туман, вітер, на вершині заметіііііль..), але СНІГ! Сніг був таким же неповторно-свіжим, легким, пудроподібним. Ну, знаєте, такий, що в нього тільки б падати-падати, тільки б катулятись-катулятись ..їдеш по цілині, як по пір’ї, лижі під снігом, повільно пливеш, піднімаєш за собою білу куряву..  В лісок заїжджаєш – і хочеться в тій пудрі там і лишитись, під мохнатими лапами ялин – так затишно-затишно.. ..ех, шкода відяшки щось вперто не парсяться моїм редактором. Хіба фотками можу поділитись

Click here to view the embedded video.

п.с. І це все при тому, що внизу, аж до самої Ясені всю суботу злива лила, і ні порошинки снігу в селах! Просто неймовірно Заничкалась зима на Драгобраті

п.п.с. Ще маєм гордість додаткову – цього разу на власному авто долали підйом на гору! Вперше, ..і певне востаннє – шкода все-таки машинку. Але ж круто, нє?

…посьорбуючи традиційний зимовий напій (з вишневого соку, ягід, помаранч і прянощів)…

..під мерехкотіння свічок, і (байдуже, що електричного!) каміна

А ви вже передчуваєте свято?