Вуухууу! Відкрили лижний сезон! Та ще й як! На засніженому-закуреному “по вуха” Драгобраті!

Пригадуєте сніжну мрію 2010? Цього разу погодка була значно суворіша (сонце, мабуть на хвилин десять за цілі вихідні виглянуло. А то все: туман, вітер, на вершині заметіііііль..), але СНІГ! Сніг був таким же неповторно-свіжим, легким, пудроподібним. Ну, знаєте, такий, що в нього тільки б падати-падати, тільки б катулятись-катулятись ..їдеш по цілині, як по пір’ї, лижі під снігом, повільно пливеш, піднімаєш за собою білу куряву..  В лісок заїжджаєш – і хочеться в тій пудрі там і лишитись, під мохнатими лапами ялин – так затишно-затишно.. ..ех, шкода відяшки щось вперто не парсяться моїм редактором. Хіба фотками можу поділитись

Click here to view the embedded video.

п.с. І це все при тому, що внизу, аж до самої Ясені всю суботу злива лила, і ні порошинки снігу в селах! Просто неймовірно Заничкалась зима на Драгобраті

п.п.с. Ще маєм гордість додаткову – цього разу на власному авто долали підйом на гору! Вперше, ..і певне востаннє – шкода все-таки машинку. Але ж круто, нє?

Сьогодні співпало дві хороші штуки: 1 – можливість трошки побути надворі просто посеред робочого дня, і 2 – надзвичайно лагідна сонячна погода. Посиділа пів годинки в скверику біля костелу Єлизавети на Привокзальній. Було приємно спостерігати за людьми, які нікуди не спішать, сидять собі на лавках, читають газети; гуляють з дітьми; просто обнімаються; насолоджуються осінню, шурхотять листям; годують голубів; дрімають.

Ця осінь – справжній подарунок. Пігулки для радості. Діє безвідмовно, навіть такими маленькими порціями

Вереснева зустріч вийшла весела, подуріли собі трохи ..і навіть “фотосесію” випросили. Дивлюсь на ці фотографії, і не можу не посміхатись

п.с. Бум вважати, що це всім нагадувалка: не забувайте тусуватись з найріднішими! бо з ким ще можна почуватись так невимушено і весело!

Останнім часом багато всього в житті відбувається. Причому всякого-різнокольорового: хорошого, поганого, стресу, відпочинку, зустрічей, розлук, нового і давно забутого старого. Чомусь зовсім не тягне тим всім ділитися, принаймні, не в форматі блогу. Та й на читання інших почитайликів  з мого рідера часу якось все знаходиться.. Пропала з інтернету на ніц.

Але сьогодні в скайп постукало гарне нагадування, що мене тут все ще чекають ..і помічають мою відсутність. Тому вирішила зазирнути хоч ненадовго, написати вам чого-небудь гарного.

Хочете, розповім про надзвичайно красиве видовище з розряду “підглянуте щастя”, свідком якого я стала декілька тижнів тому?

автор фото: Ігор Меліка

Було це якраз на Великодні свята, коли всі дерева, як за помахом чарівної палички, вибухнули білосніжним цвітом: всі подвір’я залило пахощами, і засипало білим снігом з пелюсток. Так і в нашому дворі – намело цілі кучугури того щастя. Піднявся вітерець, і легенькі пір’їнки-пелюстки невагомо закружляли в повітрі, утворюючи цілі вихрики, круговерті з цвіту.

Маленьке хлопченя, років трьох, зачудовано спостерігало за цим дійством, а тоді давай доганяти ті вихрики! Розмахував руками в повітрі, ловив маленькі пелюстки, і щиро сміявся. А коли вітерець стихав, і цвіт падав додолу, він підбігав до кучугури, що намело біля тротуару, і сам підкидав вгору білий “сніг”, щоб подивитись як гарно він кружлятиме…

А я стояла і не могла стримати посмішки Бо це було щастя в чистому вигляді, просте як двері, красиве як саме життя… Шкода, мантелепа, навіть не подумала витягнути фотоапарат і зробити світлину чи відео.. Хоча яке фото-відео може передати таку красу

А ще ця ситуація нагадала мені кадр з мультиків Хаяо Міядзакі, багаті на такі ж красиві сцени.. Дуже рекомендую до перегляду (якщо раптом ще залишились люди, які не знайомі з його творчістю). Недавно ми якраз переглядали вдруге “Віднесених привидами”.. то мабуть звідти й асоціація прийшла

На тому буду прощатись наразі. Не обіцяю з’являтись частіше, бо знаю, що то справа настрою. Всім гарного закінчення тижня і теплих, красивих вихідних!

В музеї води. Треба терміново розвідати рецепт того мильного розчину!! І запускати гігантські бульбашки тріпачкою щоразу, коли сумно!!!

Не лягати спати хоч до ранку; поснідати відерком морозива, та й взагалі їсти тільки те, що подобається; запросити друзів переночувати разом; подивитися всі серії улюбленого серіалу підряд, не чекаючи коли їх покажуть по телевізору; зробити собі вихідний від школи роботи – просто так; провалятися декілька годин в ванні, повній піни і гумових іграшок; викинути светра, який тебе дратує і купити собі капішонку, розмальовану всіма кольорами райдуги; ходити вдома без тапок; спати в гамаку; розписати стелю своєї кімнати зоряним небом; не прибирати, коли не хочеться; завести собі екзотичну домашню тваринку; грати “танчики” донесхочу; роздобути собі велике м’яке крісло-пуф; сісти на електричку і поїхати куди-заманеться; обладнати собі свою “хатинку на дереві”, де все буде тільки так, як ти хочеш…

…а я в дитинстві частенько мріяла про свою власну кімнатку, нехай маленьку, але тільки мою. І хто міг подумати, що цю мрію так легко здійснити, навіть коли живеш з чоловіком в однокімнатній квартирі!
І нехай це всього на декілька ночей, але все ж…

Як же в житті багато мрій, які ми можемо здійснити, варто тільки захотіти! І як же багато наших мрій вже давно здійснились! Залишилось тільки подивитися на своє життя очима 12-літньої людинки…

Більше на тему “всі ми вміємо літати” дивіться тут, тут і тут (суперські фотки by Alex).

Звісно, фотографія всього не передасть, але, думаю в багатьох викличе приємні спогади -  хто з нас не ховав від батьків сірники, щоб розвести власний вогонь, чи зробити “димовуху”…  Тим більше коли поруч – найкращий друг!

Я вже колись писала:  Щастя – в простих речах!

п.с. Це, до речі, один з побічних ефектів проекту 365 – фотоапарат, який завжди в наплечнику і готовність зловити цікавий момент в будь-яку хвилину!