Останнім часом грішу зовсім нехронічними Маминими хроніками 🙂 Щойно перечитала останній допис кількамісячної давності, і здається, що то було сто років тому. І Ксеня вже більшенька, і помінялося багато, і взагалі.. Спробую надолужити хоча б трішки. Далі – страшна мішанина всякого-різного за останні 3 місяці (нам вже 2 роки і 5 місяців).
Для початку можу констатувати кілька беззаперечних фактів нашого дорослішання. Наприклад, що вже з березня ми перевелися до старшої групи ЛШМ, називається “Кенгурята”, де Ксеня займаєиться БЕЗ мами ціле двогодинне заняття! (а мама працює в коридорі, користуючись добрим тамтешнім WiFi). Або що віднедавна у Ксені з’явилося власне окреме ліжечко (до цього часу ми всі дружно лежали разом на великому), у якому вона чемно спить з першого ж дня (за рідкісними виключеннями, коли конче треба прийти посеред ночі до мами). Навчилась самадавати разу із взуттям з липучками, а ще одягати трусики, штани і шкарпетки. Вдень вже не користуємося підгузником, а випадків мокрих штанів при цьому стає все менше.
Та й “думалка” Ксеньчина продовжує розвиватися з кожним днем. Кілька тижнів тому у нас почався всім відомий період “А ЧОГО?” – нескінченно-рекурсійних питань, які часто заводять маму в глухий кут. Бо нормально відповісти на них, не вдаючись в деталі релігії, філософії, психології, історії та інших наук, просто неможливо. Може початися з невинного “А ЧОГО равлик ховається?“, а закінчитися екзистенційними питаннями: “А ЧОГО так усе в світі влаштовано? Чого є великі і маленькі тварини, чого одні звірі їдять інших (і бідному равлику постійно доводиться ховатись)?!“. І якщо я часто не знаю відповідей на питання, то доця свої пояснення для різних речей вигадує з легкістю.
Йдемо по вулиці, згадує якісь минулі події і ділиться, мовляв: “Завтра я була в бабусі“. Я пояснюю, що день “завтра” ще не настав, а була вона в бабусі “вчора“. Погоджується: “Так, вчора“. Питаю: “То коли буде завтра?“, маленька тут же впевнено відповідає: “В понеділок“.
Загадка від Ксені: “Компотик який? Сірий, зелений, жовтий?“. Обираю варіант “жовтий” – найближчий до компоту з сухофруктів, про який йдеться. А Ксеня відповідає: “Ні! Зелений!” (точно як в анекдоті: “Вам що – каву, чай?“; “Мені каву“; “А от і не вгадали – чай!“) 🙂
Іде старенька бабця по вулиці, на паличку спирається. “А ЧОГО?” – пояснюю, що вона вже старенька (“А ЧОГО?”), важко ходити (“А ЧОГО?”), а з паличкою трішки легше (“А ЧОГО?”). Доця замислилась і перепитує: “Мама, а я не старенька?”
Чекаємо на замовлений обід в ресторані. Приносять узвар і кілька шматків чорного хліба. Ксеня сьорбає зі шклянки, відкусує шмат хліба і так вдоволено сама до себе: “КЛААААСНО!“. Вдягаємося кудись, одягла доці сукню, собі спідницю, Ксеня подивилася, оцінила: “Ми такі КРАСИВІ!“. Їдемо в таксі, каже ніжно: “Христиночка, я тебе люблю” (навіть не знаю де вона таке зменшувальне-зменшувальне почула, нечасто мене так називають).
Тато поцьомав, Ксеня зауважує: “Я мокрі цьоми не люблю. Я від них витираюся. Я сухі цьоми люблю.”
Вкладаємося спати. Тато в іншій кімнаті працює, а ми в спальні, кожен на своєму ліжку, світло вимкнули. Доця крутиться-вертиться. “Мама, я не хочу спати. Може, я піду гратися?“. “Доця, але вже дуже пізно, ніченька, я втомилася, мені треба відпочити.” …через хвилину: “А може.. А може тато мене забере? Ти спати будеш. Я буду гратися.” – і так невинно це все, просто пропонує логічний вихід з ситуації, ХИТРУЛЯ! 🙂
Стала на дві картки з настільної гри – “Я на лижах“. Вентиль газу (тато купляв, щоб замінити зламаний) – то “літачок“.
Час від часу має звичку стати собі і РЕГОТАТИ. Отак подумати собі щось і заходитися – байдуже, чи на вулиці, чи вдома.
Черговий раз вимагає щось ВЖЕ і ЗАРАЗ. Кажу їй: “А знаєш, що б мені хотілося ВЖЕ? Летіти на повітряній кулі. Або бути біля моря і мочити ноги в його хвилях”. Ксеня з ентузіазмом: “А я, а я! .. А я в лісі хотіла, там така гора, я на гору піднялася.” Замислюється і далі фантазує: “Кульки, день народження в мене. І тортик.“, “Море. Я плавала і ти, і тато. Люди стрибали на місточку такому” (це вже за мотивами реальних подій з минулорічної Хорватії). Мені стає цікаво, допитуюсь: “А розкажи про місце, де ти не була, але хотіла б“. Відповідає: “На хвильках. Гойдатися.”
Іншого дня питаю: “Де б ти хотіла сьогодні погуляти?“. Доця: “На сонечку побігати і веселку закликати. Скажемо веселці – ти гуляй з нами!” Часом каже, що хоче бути пташкою і літати.
Ксеня малювала фарбами. Залишила її на кілька хвилин, приходжу – вся кухня розмальована, всі ноги – в фарбі. Питаю: “Нащо ноги розмалювала? Що там таке намальовано?“. Відповідає: “Сердечко, два сердечка!“. Перепитую: “А що це означає?“. Доця пояснює: “Коли любиш“. “Ніжки свої любиш?“. “Ні, маму і тата“.
Під враженнями від мультика “ЛітАчки”: “Літачки мали на носі такі штучки, що крутяться.“. Так, кажу, що там були такі літачки і багато машинок. Цікавлюсь: “А ти хто – літак чи машинка?”. Ксеня, не задумуючись: “Машинка. Велика. Вантажна. Сміття возить, викидає.”
“Дивися, СКЛАДНЕ дерево!” – показує на дерево з незвичним покрученим стовбуром.
Говоримо про майбутнє. Розповідаю, скільки всього Ксеня буде вміти, коли виросте. І те, і се, і танцювати гарно буде вміти. “Як би ти хотіла навчитися танцювати? Гарно, як метелик?“, захоплено відповідає: “Як бегемотик танцювати буду. Як мавпочка“. Хвалю, що доця самостійна, багато всього робить вже сама. Питаю: “А що б ти ще навчитися хотіла?“, а вона так безпосередньо: “Включати мультик на телевізорі” 🙂
Каже: “Мама, ти – МАТІНКА“. Я здивовано: “А ти тоді хто?“. “А я – Телесик“. Взагалі любить якісь словечка собі вигадати і сміятися з них. Ну, типу, “дідунек” який-небудь замість “дідуся“, чи ще щось таке перекручене.
Просить багато всього робити сама, особливо, якщо це в цю секунду робить хтось із дорослим. Найпростіший фокус як її змотивувати робити щось (навіть таке, що вона не особливо хоче), це впевнено сказати: “Я! Я йду чистити зуби! В мене будуть чисті зуби, В МЕНЕ!“, на що вона однозначно вигукує: “Ні, Я! Я! В МЕНЕ! В МЕНЕ!” і біжить щодуху до ванни.
Таке от невтомне, допитливе, вигадливе чудо.
А як ваші справи? Що нового? Розкажіть, нам цікаво! 🙂
в нас 5річна дитина, і то зовсім інакше ніж 3річна)))
а та шо річна дитина то зовсім інакше ніж поередня річна дитина, і патерни часом інші.
Зате я як приходжу додому, то за мене драка)))).
давно я вже вас не бачила 🙂 Мабуть Ярему при зустрічі взагалі не впізнаю!
треба буде щось організувати найближчим часом…
для мене завжди було загадкою як малі дітки вчаться хитрувати? то якась вбудована функція в них з народження чи як? батьки ж точно не вчать : ) але кожне маля в 2-3 роки вже вміє хитрувати та дуже грунтовно аргументувати свої хитрощі : )
та в нас вчаться. скільки раз ми, розраховуючи на наївність дитини, підсовуємо їй хитрі пояснення чому не можна робити те, що їй хочеться 🙂 Насправді діти “розкушують” такі трюки значно раніше, ніж ми собі уявляємо 🙂
отжеж! а коли вже буде та чарівна книжка з тіпсами для потенційних ще не таких досвідчених матусь? : )
книжка вже на етапі верстки. тільки от порад, як таких, там не дуже буде. швидше дружня розмова і обмін мамським досвідом 🙂
та ясно, що жодна людина в світі не скаже як тобі виховати ідеальну дитину і не зробити жодної батьківської-мамської помилки. але досвід мами, якій довіряєш дуже помічний, хай навіть робитимеш інакше, але щось завжди можна собі використати при нагоді. я ж бачу результат, тому такий досвід, впевнена, буде безцінним ; )