Ксеньчина філологія і не тільки

Нова порція нотаток – філологічні премудрості нашої дворічної з хвостиком Ксені, та інші веселі історійки за її участі. 

Взагалі, я давно вже помітила, як цікаво розвивається доцине мовлення. Точно, як в учня, який береться вивчати іноземну мову. Спочатку – окремі іменники (+ міміка і жести), якими маленький говорун вчиться називати все, що бачить навколо. Потім дієслова, ще поки без правильних закінчень (а просто “робити”, “ходити”, “їсти”..), але в парі з іменниками – вже дуже потужні. Потрохи – прикметники і прислівники. В останню чергу – прийменники і різні зв’язні слова.

А зараз ми намагаємося осилити всі ці відмінювання, роди, однини-множини, і запам’ятати неймовірну купу вийнятків з логічних правил, які пропонує наша потужна, але й складна до вивчення мова (насправді, тільки на прикладі Ксені я змогла усвідомити – як же складно говорити українською правильно!).

Далі – багато прикладів наших кумедних помилок… 🙂

“Антон брає кота” (тобто “бере”. Ну а що, “знати” – “знає”, “мати” – “має”. ЧОГО ж тоді “брати” – раптом “бере”?!)
“Мама любле тата”, “Ксеня робле їсти”  (тобто “любить”, “робить”. “Я люблю”, значить логічно буде – “Ти люблиш”, хіба ні?);
“Я гладаю тебе” (=”гладжу”)
“Я праю одяг” (=”перу”)
“Ксеня плачить” (=”плаче”)

А ось моя улюблена, з іншої опери:

“Масло в супі тупиться” (=”топиться”. Не знаю, звідки взялось “тупиться”, але воно не перестає мене веселити).

Ще ми почали займатися вільним словотворенням. Особливо, нам полюбилися всі ці українські зменшувальні закінчення. Сюсі-пусі, усечки, ечечки: “Песичок”, “кусочечок”, “горшочечок”. Іноді, навіть подвоєно чи потроєно можемо понавиговорювати: “песичечичок” (= все той же маленький песик).

Навчилась від мене вигадувати прізвиська. Наприклад, я ляпнула на неї старе “моя зубатка“, а вона відповіла, що я – “кусачка” (не та, що інструмент, а та, що кусається).

Коли Ксеня замучилася на танцях, то сама себе назвала “замучилка”. Напісяла в штани – вийшла “попіськалка”.

Ще з присвійним відмінком кумедно у неї виходить. Наприклад, даємо цукерку:  “татові”, “мамові“, “дідусеві”, “бабусеві“.

Крім філологічних викрутасів, не кінчаються й інші перли. На тему того, як Ксеня мислить, які речі вигадує, які висновки робить.

Приніс тато з “нової пошти” чергову порцію якихось незрозумілих штук, начинки для електрощитків. Ксеня взяла девайс, потрясла, там щось всередині тарахнуло. Каже (так мило!): “Коробочка – голосочок має“. Взяла гарантійний лист від тої штукенції, зігнутий навпіл. Покрутила, зі всіх сторін роздивилась, водить ручкою по рядках тексту. Питаю, що вона задумала. Відповідає: “Листівка бабці буде“.

Ще вона дуже кльово “читає” різні написи. Підтасовуючи написане під бажане в дану хвилину. Ну, ось, на банці збитих вершків: “Пише я хочу на язик” (оті самі вершки на язик напшикати). Або, на квитанції: “Пише Ксеня хоче ведмедика” (це печиво таке у вигляді ведмедиків я їй даю). Правда, вона вимовляє не “ведмедика”, а просто “медика”. “Медик любить мед” – ще одна з моїх улюблених фраз, завжди уявляю якогось замореного інтерна-медика з банкою меду.

Дуже багато всього вигадує, коли малює закарлюки. Чи пожмаканий шматок паперу розглядає. То парасольку зробила з нього, то квіточку. А на малюнках – сюжети, переважно, класичні: мама, тато, Ксеня, тьотя, дядя, і далі по списку…

Взагалі, ота схема “тато, мама і Ксеня” в неї постійно вискакує. Випросила печиво-ведмедиків, даю їй дві штуки. Ображено: “А тато де?” (=дай ще третє!).

Стрибає по хаті. Питаю: “Ти хто? Жабка, чи зайчик?”
Подумала, відповідає: “Я – вовчик братчик”.
“Цікаво, а мама тоді хто?” – “Жабка скрекотушка”.
“А тато” – “а тато медик”.

А взагалі, улюблений герой рукавички – то однозначно Кабан Іклан. Тим більше, що в нас якраз ростуть ікла, і я Ксеню саме так називаю.

Нова улюблена книжка (це, майже в продовження історії “шукав татко синка в лісі”) – про Короля Лева, така з діснеївськими ілюстраціями. Ну дуже вже її той сюжет захопив. Там і “злий лев”, і маленький “лев синок”, і “гегени” (=гієни), і “подруха” (=подруга Сімби – Нала), і що не може не тішити, ще й Пумба-Кабан! А вкінці взагалі народжується маленька донечка! Читати це їй не набридає вже місяць.

Улюблені ігри – варити їсти. Нам останнім часом багато надарували всього з кулінарією і продуктами пов’язаного. То Ксеня регулярно витягує посуд, варить їжу на плиті, розкладає по тарілках і силою всім пропонує. Мені чомусь завжди попадається лимон, чи, якщо пощастить, помідор. А рибку Ксеня завжди з’їдає сама.

Навіть, якщо іграшкового посуду і харчів під рукою нема, Ксеня залюбки користується віртуальними еквівалентами. Стала біля подушки, і варить на ній неіснуючу їжу. Пропонує потім пити, чи їсти в неї з ручки. ..аж шкода, що мама в неї така анти-кухонна. Мабуть, круто було б частіше її залучати до спражньої кулінарії. Піцу робити, чи печивко пекти, чи ще щось таке кльове…

Ще Ксеня дуже часто виголошує якісь фрази просто нізвідки. Ну, типу, йдемо собі, гуляємо, і тут вона раптом: “Ксеня люблить Арея” (Арей – то вівчарка в батьків). Або “Сова літає. Гілочку сідає. Попа сови велика”. Або “Рибки бувають веселі. Рибки бувають добрі“. Ніби думає вголос, і зовсім не соромится, що фраза, м’яко кажучи, “не в тєму” 🙂

А часом і в тему ляпне. Кажу: “Можеш не дути на суп, він вже не гарячий”, відповідає: “Бувають кашки гарячі”.

Або в таксі їдемо, дивиться у вікно і коментує з розумним виглядом: “Погода…” .
Підтримую розмову: “Так, така сонячна сьогодні погода. Що сонечко каже тобі у вікно?“. “Каже Hello” (ага, можете привітати нас з першим іншомовним словом!).

Тато вертається з автомайстерні. Розповідаю, що, уявляєш – зламалася наша машина! В машині щось стукає, і тато наш сумний. “Як думаєш, що треба сказати таткові?” . Подумала-подумала і каже жалібно: “Вииибач” (в тому місці ми обоє ледь не просльозились… Таки правду кажуть дитячі психологи, що малі все “записують на свій рахунок”).

Чекаємо на автобус. Кажу: “Де ж той автобус так довго?“, а маленька по-айтішному відповідає: “Завис.”

Сидимо на кухні, на фоні говорить радіо. Тут Ксеня починає реготати: “Людина ковбаска! Людина ковбаска!“. Прислухаюся, а там реклама – “Родинна ковбаска“. Але Ксеня щоразу там “людину-ковбаску” чує, і щоразу дуже тому тішиться 🙂

Кумедна історія в друзів вийшла. В них є кіт, говорили про нього. Розказую Ксені, що коти у воді купатись не люблять. “А хто любить, як думаєш, Ксеня?“. І миттєва відповідь, після якої у всіх присутніх щелепи відвисли: “Опосуми люблють!“. А все тому, що в нашій першій енциклопедії про тварин є цікава нотатка. Що в опосумів, на відміну від інших сумчатих тварин, сумка не спереду, а ззаду. І що коли вони пірнають в воду, то “закривають сумку на замок”, щоб дітки в ній не намочились. От Ксеня згадала цей факт, і вирішила, що раз ті опосуми-мами добровільно у воду стрибають, значить їм це явно в кайф. Логічно? Логічно! 🙂 ..але від того не менш кумедно 😀

Смішні недовимови: “девело”(=дерево) і “колібля” (=колібрі, теж з енциклопедії про тварин).

Отака в нас маленька “говорилка” росте.

А що нового у вас? Певне, дітиська вже ваші капець як попідростали… Давайте розказуйте! 😉