Мамині хроніки / Говорить Ксеня. Рік і 10 місяців.

Сьогодні в мене три новини: одна погана, друга ще гірша, а третя хороша.

1 – я все-таки загубила свій телефон (не дивно, враховуючи що за останній місяць я вже двічі залишала речі в таксі, купу раз щось забувала, губила і взагалі… По-моєму, все це наштовхує на думку, що давно пора навести лад у своїй дірявій голові!).

2 – на тому телефоні були в єдиному екземплярі дуже кльові відяшки з Ксенькою… прогулянки, де вона так смішно шмякалась на землю, записи з першими пісеньками і віршиками, незрівнянний сюжет про Ксеню, Настю, какао і довжелезну коктейльну трубочку… 🙁  

Там же я вела нотатки про смішні словечка і випадки з Ксенею для “Маминих хронік”.

Але, принаймні, є хороша новина 3 – дещо із тих записів я все ще пам’ятаю! Тож поспішаю зберегти ці спогади в надійнішому місці…

Йдемо по вулиці. Назустріч – доволі страшненька старша пані, знаєте, з тих, що мають воістину войовничий макіяж: яскраві губи, виразні чорнезні очиська, підведені брови і червоні щоки. Коментар Ксені: “мама, маюяти! ичко!“. Мовляв, ого, помалювала собі тьотя все личко! 🙂

Читаємо одну з улюблених книг перед сном (“Поки ти спиш…” від видавництва Мікко). Питаю: “Яка тобі тваринка подобається найбільше?“. Ксеня відповідає, що тигр. Я цікавлюсь, чому? Каже, бо він добрий! (це при тому що в книжці, цитую: “грізний тигр виходить на полювання”), і що в нього гарні вушка.

Декламуємо віршик про Лисичку-сестричку (декламуємо – це мама починає фразу, а Ксеня одне-два слова закінчує). Дійшли до стовпчика “а сьогодні у неділю треба…” (в оригіналі – “…відпочити, свою хатку гарнесеньку треба прикрасити”), версія Ксені – “тлеба ..СПАТКИ“. Несподіваний кінець вірша 😀

По дорозі зі школи додому купили в магазині маленьку іграшку на холодильник, жирафку. Ксеня гордо несе в руці, попереджаю – дивись, міцно тримай, щоб в болото не впала не забруднилась. Ясно, що по дорозі два чи три рази жирафка таки опиняється мордочкою в грязюці. Кажу: “От лихо, що ж тепер робити? кажеш прати? а жирафка боїться пірнати в водичку, як же ми її прати будемо..“. Ксеня швидко знаходить рішення, пропонує – “окуяї“! мовляв, окуляри їй одягнемо! (це тому, що в Ксені є окуляри для пірнання, шарить мала.. 8) )

Дуже кумедно озвучує різні дії. “папа махає” (прапор махає, хитається тобто) – “мах-мах“, пішли щось шукати – “шук-шук“, кОпаємо м’яча, або копАємо землю – однаково “коп-коп“. Разом обговорюємо яким буде наша нова хатка, і як ми посадимо біля неї дерева, і як будемо за ними доглядати. Доця озвучує: “ку-ку!” (ага, саме так доглядати і будем)

Ідемо по тротуару. Ксеня кричить: “пая! пая!“. Я не відразу розумію, аж коли доця показово дує, розумію що це “пара”. Кажу, де ж ти ту пару бачила? А Ксеня – “попка! попка!“, показуючи на свою попу. Продовжуємо діалог, і ось вже зрозуміла повна думка, виявляється: “Пара іде в машинок з попки!”  (bandit)

Понаїдалася всякого різного. Кажу: “ого, то ти такий їдун? такий от їдун ненажера?“, а Ксеня хитає головою, “Теня!“, мовляв, не їдун я, я Ксеня.

Їмо овочевий суп. Набираю ложку, і питаю, що в ложці плаває. Я -“Мор..“, доця – “..ква“, “Петру..” – “..шка“, а нарешті на капусточку “Бро..” – “..ВИ!”  😆 Замість брокколі в супі БРОВИ, виявляється, плавають!

Сидить на кріслі, доторкається одним вказівним пальцем до іншого, і коментує: “Любу-любу!” (любляться пальчики). І з ногами – права до лівої – таке саме виробляє. ..ну і про стовпчики, які Ксеня любить, я вже розповідала 🙂

Добре засвоїла рецепт гоєння всіх ран – ЦЬОМЧИК. Якось сидить біля моїх ніг і розглядає мої потерті п’ятки. Там шматок сухої шкірки стирчить. Пальчиком порухала, замислилась про щось.. Пізніше того самого дня я посковзнулась на мокрій підлозі, і пожалілась їй, що я ледь не впала, і що мене ніжка тепер болить. ..поки я встигла повернутися до плити, доця швиденько присіла, і ЧМОКНУЛА мене в ту саму п’ятку з “бубою“. Я мало не розплакалася з того всього… давно мені ніхто п’ятки не цілував..  😳

Питаюся: “Ксеня, вгадай, який дідусь тебе сьогодні забере?” (хочу щоб вгадала чи дід Ігор, чи дід Михайло), відповідає, активно жестикулюючи руками вгору: “Веїкий“. Отак, великий дідусь, що не ясно? 🙂

На днях розповідала Ксені про святого Миколая. Через деякий час питаю чи запам’ятала: “Хто діткам взимку подарунки приносить?“. Ксеня робить своє фірмове “ммм..” (коли думає що відповісти), і впевнено так: “Песик!“. А що, комусь Миколай, а нам і песик може принести!  (angel)

Питають: “Ксеня, скільки в мами діток?“. Відповідає: “Один! Теня!“. “А скільки донечок у дідуся?“. Відповідає: “Один! …БАБА!”  😆
А коли намагаєшся пояснити, що мама – дитинка дідуся, то завжди протестує: “Мама – Теня!“, мовляв, мама – Ксеньчина, а не дідуся.

Проїжджаємо елеватор. Колись я їй розповідала, що там зберігали зерно. Питаю: “Знаєш що там?“, відповідає: “Хїпчик!“. Зерно-зерном, головне, що з нього вкінці-кінців хлібчик зроблять! 😉

Оце і все, що вдалося згадати. Як буде ще – допишу.
Загалом, з малявкою все цікавіше стає. Вже дієслова навчилась говорити, по 2-3 слова зв’язує. Повноцінний співрозмовник 🙂
Думаю, “мамині хроніки” можна потрохи переіменовувати в “Говорить Ксеня”, бо самих тільки цитат доні на цілий допис вистачає 🙂

Гарного всім настрою, і тільки веселих витівок з вашими дітлахами! 🙂