Мамині хроніки: Ксені 1.5!

Нам вже півтора, і світ для нас обертається ще швидше, ніж раніше. Наша маленька людинка за останні пів року здійснила не просто революцію, а просто таки підміну “версій”.

Ось була річна версія, Ксеня-скруцьок, миле-файне немовлятко, яке щойно навчилось ходити. А тут раптом хтось підмінив її на півторарічну Ксеню-дівчинку, милу-файну, але вже повністю свідому, балакучу мадаму з власним харакретом, яка не те що ходити, а навіть на голові стояти запросто вміє.

Далі – короткі мазки про півторарічну версію, щоб не забути як воно було.

Досі обожнює своє відерко і лопатку (“ДЕ” і “ПА”), а з домашніх іграшок –  м’яку ляльку і жабку (“ЯЯ” і “АБКА”) (до речі, відразу порекламую українські в’язані іграшки “Фрея”, в нас ляля Маринка і жабка Кумка).

Все частіше бавиться сама, залізе в свою хатку, лялю і жабку спати вкладає. Чи годує лялю “тітями”. Або розкладає кубики якісь, поскладає собі в ряд, поміняє місцями, знов в ряд, а нарешті згребе все докупи і  в коробку назад покладе. Книжечку може взяти і сама розглядати, щось примовляти про себе, пальчиком водити.

Одного разу спостерігали кумедну сцену,  Ксеня хвилин п’ять намагалася вирішити задачку – як покататися на лосику разом зі всіма своїми іграшковими тваринками? Раз десять їх акуратно розкладала лосику на спині, пробувала сідати поруч, воно все, ясно, розвалювалось, вона знов складала. Так захопилася справою, що навіть нас з Андрієм не помічала. Зрештою, довелося на одинадцятий раз попросити допомоги батьків для досягнення цілі, але сам процес спроб і помилок був дуже потішний.

Має свої перші страхи. Боїться вівчарки на гаражах, яка любить раптово почати гавкати на всю котушку (буває, при одній згадці про того “ПЕ” починає кривитися), а ще порохотяга, коли включений на найшумнішому режимі (“ВУУУ”).

Любить ходити на пальчиках. А ще кружляти під музику, постійно в одну сторону, поки не закрутиться голова і не почне “носити по хаті”. Взагалі, танці – то окрема тема. Як вже Ксеня “піде в танок”, то всі, хто є в хаті, хочуть-не-хочуть, мусять приєднуватись. “МУ” – голосніше, і “панєслась”, нікому халяви не буде 🙂

Малюємо. Коли вже набридло малювати лінії просто так, кажу Ксені: “А тепер напиши “Ксеня“. Доця малює якусь закарлючку. “Мама“. Ще одна закарлючка. “Тато“, “Бабця“, “Дідусь“. Кожному по закарлючці. Ну і ще декілька слів так написали, “Зайчик“, “Їжак“, “Ведмідь“. Кажу: “Ну все, гарно помалювали!“. А Ксеня показує пальчиком на вільне місце і каже “Бі! Бі!” – мовляв, ні, ще не кінець, ще БІЛОЧКУ ЗАБУЛИ! 🙂 

Дуже любить обговорювати що “В Ксені є, в мами є, в тата є…”. Наприклад, НІС. Ніс – не просто ніс, це така штука яка є і в Ксені (“НЯНЯ!”, показуючи пальчиком на ніс), і в мами (“МАМА!”, показуючи на мамин), і в тата (“ТАТО”, показуючи на татовий), і знов по колу: “НЯНЯ“, “МАМА“, “ТАТО“, і знов “НЯНЯ“, “МАМА“, “ТАТО“, і знов… Ну, чи коли всі сидять вечеряють, то треба, наприклад, пити по черзі. Ну бо “мама п’є, тато п’є, няня п’є”. А буває і цікавіше, коли “в когось є, а в когось нема”. Мабуть, саме такими, здавалося б примітивними, вправами дитина вчиться узагальнювати, мислити категоріями. Якось так той мозок, напевне, і розвивається 🙂

Любить, коли їй щось шепочеш на вухо. Слухає уважно і гигоче. А от сама сказати щось на вушко не хоче. Просиш “скажи мені тихенько на вушко”, а вона своє вухо натомість підставляє 🙂 ..це і з поцілунками ми таке проходили. “Поцьомаєш маму?”, а вона щоку у відповідь раніше підставляла. А тепер вже і сама чмокнути може 🙂

Схоплює все, про що говорять дорослі. Можу, наприклад, питати щось в Андрія – “Тобі чай чи каву зробити?“, а Ксеня вже кричить “НЯНЯ! НЯНЯ!“, показуючи пальцем на себе. Мовляв, і Ксені чайку би попити незле було.

Розуміє, коли зробить щось погане. Має вже цей фірмовий вигляд вини. З відкопиленою нижньою губою і очима як в кота зі Шрека. Стоїть, губою трясе, а тоді біжить швидко обнімати і поплакувати паралельно. “Простіть НЯНЮ, простіть“.

Любить підбігти і обняти за ноги, маму, тата, дідуся, бабцю, тітку. Взагалі любить подуркувакти, повилазити на когось на дивані, постояти на голові, бубухнутись з розгону на подушки.

Недавно зацікавилась різним господарським інвентарем. Віник, шуфелька, відро. Ганчірки всілякі, лійка. Коли є нагода, витягує те все діло, і починає “господарювати”.

Заспокоюється (в автомобілі, або перед сном) під монотонне декламування віршів. “Раз два-дерева, три-чотири, вийшли звірі. П’ять-шість, пада лист. Сім-вісім, птахи в лісі. Дев’ять-десять, то сунички підвели червоні личка“. Насправді, байдуже що розповідати, головне монотонно і без перерв. Думала, вона не дуже вслухується, а ні! Часом вона навіть коментує по ходу сюжет вірша 🙂

Почала говорити реченнями. Правда, на своїй, ельфійській мові. Дуже нагадує, як ми в дитинстві робили вигляд, що говоримо іноземною мовою. “Акуна, уоока, кааааті,..” щось таке там лепече без перестанку. Іграшкам щось розповідає. І ще з такими смішними інтонаціями, і наголосами, як в японців приблизно, знаєте? 🙂 

Дещо з українських слів в Ксеньчиному виконанні (крім тих, про які вже розповідала):

“ОПКО” – хлопець, хлопчик
“ТЮТЯ“, “ДЯДЯ” – тьотя, дядя
“ай”-“ді”-“ті” – раз-два-три (два, правда часто забуває)
“В-І-І” і “М-Є-Є” – велике і маленьке
“АПА“ – шапка, капелюх, а може бути лапа
“АПКА” – жабка, або лапка, або яблуко
“ПАПА” – попа 🙂
“Я” – гарЯче! або ягідка
“ЯЯ“- зайчик, або ляля, або яйце
“НО” і “ВУ” – ноги, руки
“ІБИ” – риби
“ІПІ” – хлібчик
“СЬО” і “МІ” – сонечко і місяць
“ТОП-ТОП” – ноги, ходити, взуття  і все що з цим пов’язано
“МУ” – вже не тільки мультики і корівка, але й музика 🙂 

а ще є загадкове слово “УВО“, яке, можливо, означає “Олеся”, а може і щось інше. Бо Ксеня ним періодично різних людей називає… 🙂

Отаке. Ще багато всього забула написати, але бачу що  “короткі мазки” і так вийшли не такими вже і короткими. 

Гарного всім тижня, а батькам і мамам – радості від спостереження за вашими малюками! 🙂