Якось раптово відчула, що мені бракує “маминих хронік” і того регулярного нагадування: “Мамік, ану сядь і терміново усвідом, скільки всього неповторно кльового зараз відбувається з твоєю малечою!”.
Не писала вже їх три місяці (навіть в шухляду не писала, навіть трохи шкода). За цей час Ксеня здійснила черговий ривок в розвитку, вкотре дитину ніби непомітно підмінили на досконалішу, дорослішу версію.
Аж не віриться що ще два місяці тому ми не могли гуляти “пішки”, своїми власними маленькими ніжками, не говорили більшості слів з теперішнього словникового запасу, і ще купу всього іншого не вміли. До тих дорослішань і вдосконалень доці так швидко звикаю, що зовсім забуваю як воно було раніше.
Набільше тішить, коли помічаєш як цікаво працює думка маленької дослідниці. Як вона аналізує, порівнює, робить висновки. Декілька ситуацій, про які поки пам’ятаю, але мабуть забуду, якщо не запишу..
Є в нас ікеївський лосик-гойдалка, в нього в носі металеве кільце. Дивлюсь якось (Ксені тощі ще року не було), дитина стоїть біля лося і відчайдушно намагається показати щось руками, тягне долоньку до мене, щось вигукує. Коротше, на перший погляд, поводиться досить дивно. ..аж потім я допетрала, що Ксеня дослідила, що кільце – холодне. І показувала, що треба “похукати” на долоньку, щоб зігріти.
Свіжіший випадок – з кульками. Читаємо книжку, показую в небі повітряні кульки намальовані. Ксеня подивилась уважно, а потім показує мені руками, як пташка крилами махає. Мовляв, кулька теж літає! (Це ж який рівень абстракції, зрозуміти аналогію, навіть якщо в кульки нема крил!)
Або ще, розглядаємо дитячу міні-книжечку про кольори. Там на кожен колір – якась річ намальована. Більшість сторінок з тваринами, то можна Ксеню спитати “А хто це? Як каже?” (в неї вже великий реєстр звуків на всі випадки життя, від звичних свійських тварин з їх “аф” (=”гав”), “бе”, “ме”, “му”, “хрю”, “ай” (=”мяу”), “цок-цок”, “га” , “ка” (=”ко-ко”, або “кря”, або “ква”) і до диких звуків “дуду” (слоник), сопіння їжачка, навіть звуки тигра своєрідні…). А от на фіолетовий колір – не тварина, а виноград в тій книжці. Питаю Ксеню – “А це що?”. Вона подумала-подумала, а тоді “гам” – вкусила сторінку. Мовляв, а це їсти треба
Або дивимось на малюнку поросятко з підзорною трубою. Питаю, “де в свинки очко? одне? друге?”. Вона показує – одне, правильно, на місці, а друге (те що в трубу дивиться) на самому кінчику підзорної труби… І якщо подумати, то й це правильно, ну що ні?
А от сьогодні, гуляємо з нею надворі, зустріли голубів. Вона їх ще змалку любить. Стала, стоїть, спостерігає. Голуби собі ходять, щось в траві клюють. І тут, моя дитина ділиться враженнями: бере вказівним мальчиком однієї руки і постукує по долоньці іншої руки. “Мамо, дивись, як вони роблять дзьобиками!”. Бачте, говорити ще не все вміє, але мислить, і думками своїми поділитися навіть невербально вже може!
Та й взагалі, страшенно цікаво бачити, як вона помічає якісь речі, на які дорослий ніколи не зверне увагу. Як вперше пробує ніжкою незвичне покриття доріжки, як бере в руки камінчик, щоб дослідити. Як намагається струсити бруд зі своєї долоні. Або в тих же книжечках – якісь такі деталі помічає, на які я б і не глянула… Або, наприклад, на маминій капішонці з захватом впізнає по контурах знайому тваринку.
Улюблена справа в нас зараз (крім хованок, які взагалі поза всякою конкуренцією) – сидіти на вікні і спостерігати за тим, що відбувається надворі. То машина проїде, то люди пройдуть, хтось навіть нас помічає, махає (ми на першому поверсі живемо). Ця улюблена справа чудово поєднується з нашим улюбленим словом “ма” (тобто “нема”). Як тільки всі проходять/проїжджають, Ксеня відразу здивовано вигукує “ма!”, підкреслюючи думку характерним жестом (руки вбоки долоньками вгору. Ну от “нема” і все тут!)
А ще дуже любить “читати” книжки, розглядати малюнки і обговорювати зі мною. Вже зробила висновок, що всі наші дитячі простенькі книжки для найменших потрохи втрачають актуальність. Крім них, і нашої традиційної Абабагаламагівська абетки ми з успіхом “читаємо” доросліші, багатші на ілюстрації книги. Любимо “мама поспішає додому” дивитися, любимо про їжачка, якого ніхто не гладить, недавній фаворит – про поросятка з картатою лапкою. Ще декілька гарних зовсім дорослих книг недавно в подарунок отримали, “смакуємо” потрохи…
Одним словом, час летить, з доцею стає все цікавіше і цікавіше.
А я останнім часом наново вчуся поєднувати всі мамині обов’язки з тепер вже трохи напруженішим робочим графіком. Втягнулась в різні цікаві проекти, колись розкажу детальніше…
Таке враження, що саме зараз світ вирішив почати підкидати мені можливості для самореалізації, про які я раніше могла тільки мріяти. І все хочеться спробувати, всього досягнути…
Тільки б не забувати про свою мантру року “Вибирай”, щоб тою самореалізацією не нашкодити справам сімейним і маминим.
Буду старатись.
Всім гарних весняних вихідних! Думаю, скоро почуємось!
ну нарешті! а то я вже думала не бачити нам цих хронік, мені з понеділка за третій місяць звітувати )
а мала красуня дуже схожа на маму
Ксюша все більше і більше на тебе схожа Розумниця росте)))
Ура-ура)) Ви нарешті появились) а то ми майже кожен день заглядали чи є шось новеньке) дочекались))
Ксеня підросла так! Доросла майже)) Стільки усього нового вміє! Розумниця) Вся в маму) Ми вас доречі бачили в Стрийському парку на тижні)
Дівчатка, ви чудові! Мамусю вітаю з днем народження! Хай всі задуми здійснюються, сонечко дарує тепло а рідні і близькі – любов! А нам бажаю побільше дописів, бо їх таки не вистачало
яка мама, така й доця — з гарною уявою! а ще у вас усмішки однакові : )
Перша фотка бомба!!! Ну дуже вже класнюща і гарнюща Так-так, вітаємо мамочку з Днем Народження! Радості, добра та досягнення поставлених цілей!
П.С. Залишайся й надалі такою суперменшою.
ой які ж ви подібні! Ксеня така класна! то буде така ж творча особистість як і мама))))
Дякую, дівчата, за всі гарні слова
Якраз цього і бракувало найбільше, поки ми бойкотували інтернет
малеча просто безподобна, ви такі з нею класнючі. Я чомусь думаю якщо у вас буде хлопчик то буде копія татка. Цікаво чи справдиться