Як я згубилась в часі

Щоб збити з пантелику сучасну людину достатньо: 1. забрати в неї мобільний телефон; 2. забрати в неї годинник; 3. помістити в незнайому обстановку, і ще краще в незнайомому місті.

Ну, принаймні, на мене такий рецепт подіяв феєрично!

Розказую: субота, Мінськ. В мене поїзд додому о 15:50. Прокидаюся вранці в корпоративній квартирі, телефон сів, годинник забула вдома. Поволі чалапаю на кухню – кухонний годинник показує… 14:09! “ОМГ!” – думаю про себе я, -“мало поїзд не проспала!“. Поспішно збираю речі; нічого не їм; гарячково думаю, куди в таку пізню годину здати ключі від квартири?…

На вулиці пасмурно, небо затягнуте хмарами. Прибігаю до Каті з Єгором, які живуть неподалік. Дзвоню в двері, надіючись про себе, що  вони нікуди не дременули в цей чудовий суботній день. Пощастило! Чую голос в домофоні, мене впускають. З полегшенням, але все ще “в милі” піднімаюсь на ліфті. Друзі відчиняють і дивують мене своїм заспаним виглядом: всі такі в халатах домашніх, ніби щойно встали з ліжка…

Я розповідаю, що треба залишити ключі, що мені на поїзд пора і все таке. ..На що Катя здивовано відповідає: “Христя, так еще ж только пол девятого!”

…і тільки в цей момент я починаю розуміти, що годинник на кухонній плиті показував зовсім неправильний час, і зараз не пізній обід, а ранній ранок, і до поїзда мого – пів дня! 😆

Ось так от – просто і легко можна розвести будь-кого з нас. Ну, чи якщо не будь-кого, то особливо “талановитих” кадрів, типу мене, точно! 🙂

п.с. Відразу на думку прийшов віршик про товариша роззяву, який вперто сідав в відчіплений від потяга вагон:

…
Вибіг він аж на перон, там стояв один вагон.

Пан роззява в нього вліз, сім валіз туди заніс,
Примостився під вікном, тай заснув солодким сном.
З ранку – гульк! “Егей!” – гукає – Що за станція питає,
Чемний голос відповів: “То є славне місто Львів”.

Ще поспав, аж сходить сонце, знов поглянув у віконце,
Бачить, знов стоїть вокзал, здивувався і сказав:
“Що за місто це, Боляхів, Коломия чи Батяхів?”
Чемний голос відповів: “То є славне місто Львів”.

Ще собі поспав з годинку, знов поглянув на зупинку,
Бачить, знов стоїть вокзал, здивувався і сказав:
“Що за станція цікава, Київ, Зміїв чи Полтава?”
Чемний голос відповів: “То є славне місто Львів”.

Тут він крикнув: “Що за жарти? Жартувати так не варто.
Вчора я у Львові сів, а приїхав знову в Львів?..”