Не можу сказати точно, яким дивним чином я потрапила на сайт gazeta.ua, і що мене потягнуло клацнути на простацький заголовок статті “Мої гуси”, але добре, що таки клацнула. Бо тепер знаю ще одне ім’я в українській літературі – Андрій Бондар. Саме він написав тих “гусей” і ще декілька десятків коротких замальовок для gazeta.ua, від яких я ледве змогла відірватись.
Вже потім Вікіпедія підказала, що цей пан Бондар не простий дядько, що він і поет, і письменник, і перекладач, і ще багато хто.
Але то вже потім, а спочатку були ці колоритні короткі історійки без висновків і підтексту, на кшталт тих, що можна розповідати випадковому подорожньому в електричці, щоб трохи скоротити дорогу. Їх легко читати, смакуючи маленькі деталі, цікаві словечка, і посміхаючись їх простоті і життєвості. Дуже вже мені засмакувало!
Ви тільки на заголовки гляньте: “Бабки, водка” (про асинезаторів), “Дядя Гриня” (про імі- і емі-грацію), “Горщик” (про теорію “металеві проти пластмасових”), “Реборда” (про реборду, тепер і я знаю що це таке!), “Її життя” (про життя польової миші!)…
Одним словом, рекомендую! Спочатку “гуси“, а потім і інші публікації Андрія Бондара. Приємного читання! 
25/03/2010 o 18:14
Хр, твій лоад тестінг газети.уа, дав свої плоди.
Не відкривається…
25/03/2010 o 20:46
зараз ніби ок
25/03/2010 o 21:23
почитав, забукмаркав, почитаю
25/03/2010 o 21:30
ну правда, гонські оповідки?
25/03/2010 o 23:28
егеж ))
26/03/2010 o 11:45
Супер!!! Хе-хе! Доречі в моєї бабці колись також був “кролячий гуртожиток” і кролики такі гарнюні
і …….смачні 
26/03/2010 o 12:44
Я думаю справжні українці усі стикалися з ґлеґотінням гусей. Згадую себе у селі – мені тринадцяти минало, я пас гусей і їв гусей…